1. Виконане автором дослідження показало, що підвищення економічної ефективності АПК України в умовах ринкової трансформації вимагає розробки економічною наукою методології і механізмів державного регулювання економічних процесів цієї галузі. Поки що тільки зерновий підкомплекс має певну державну підтримку. 2. В умовах нестабільного макроекономічного середовища з появою центрів ділової активності на галузевому і регіональному рівнях ключового значення набувають: розмежування економічних інтересів товаровиробників АПК і державне регулювання розподільних відносин цього комплексу; обґрунтування форм і методів державного регулювання на різних рівнях (центральному, обласному, районному); розробка найбільш ефективних у даний час форм державного замовлення, цінової і фінансово-кредитної політики держави. Усі ці питання нерозривно зв'язані між собою. Тому неможливо виділити і вирішити якесь одне з них. 3. Вивчення нормативно-правової бази, економічних механізмів, наукових праць провідних українських і закордонних авторів показало, що концептуальні розробки знаходяться лише в початковій стадії, а використовувані форми і методи державного регулювання АПК поки що не принесли суспільству очікуваного позитивного результату. У найбільш концентрованому виді це виражається в різкому спаді виробництва основних видів продовольства і їхньої обмеженої цінової доступності для широких верств населення, імпорті м’ясомолочних продуктів. 4. Вдосконалення механізмів державного регулювання вимагає системного підходу до АПК як до відособленої, складної, багатофункціональної соціально-економічної системи. При цьому функції державного регулювання в умовах ринкової трансформації покликані забезпечувати досягнення кінцевої мети ринкових реформ – підвищення добробуту населення. Це потребує узгодження функцій управління, планування і регулювання основних економічних процесів по усій вертикалі державної ієрархії: країна – область – район – суб'єкти господарської діяльності. 5. Коливання врожайності зернових культур між районами Харківської області не залежать від якості земель та географії розташування. Собівартість, затрати праці на одиницю продукції в розрізі кластерних груп по районах мають коливання в 1,5-2 рази; перехід до приватної власності призвів до зменшення валових зборів сільськогосподарських культур, що зумовило зростання собівартості продукції і роздрібних цін. При цьому зростання витрат праці на 1 ц зерна за 3 роки знаходиться в значних інтервалах: від 154% в Первомайському районі до 48% в Борівському районі. По собівартості зерна розбіжність за цей період складає від 144% в Первомайському районі до 75% в Борівському районі. 6. Державне регулювання економічних процесів АПК у розвинутих країнах пройшло кілька етапів до того, поки не набуло сучасних форм і масштабів. В Україні ключовими чинниками політики державного регулювання при нинішньому розвитку землеробства і тваринництва, на наш погляд, можуть бути: 6.1. Потреба захисту вітчизняних товаровиробників від цінової конкуренції імпортерів, що мають більш високий рівень інтенсифікації і державної підтримки. 6.2. Низький рівень платоспроможності населення, що формує попит на основні види продовольства (хліб, крупи, м'ясо, молоко, овочі) і визначає динаміку попиту внутрішнього ринку. 6.3. Ціновий паритет на промислову продукцію для першої сфери АПК (виробництво засобів виробництва) і основні види сільськогосподарської продукції, зрушений на користь промисловості. 6.4. Природнокліматичні передумови розвитку експортних галузей сільського господарства (зернових і технічних культур) з урахуванням попиту на світових продовольчих ринках. 6.4. Загальний макроекономічний стан економіки України (рівень інфляції, безробіття, конвертованість національної валюти, душовий ВВП, темпи приросту ВВП і сільськогосподарської продукції, зокрема, і інші). 7. З врахуванням продовольчих ринків, що сформувалися у світі і ЄС, зокрема, основними формами державного регулювання в нашій країні, на наш погляд, на макроекономічному рівні можуть бути: а) вирівнювання цінового паритету на промислову продукцію (основні засоби виробництва АПК) і зерно, м'ясо, молоко до рівня, що забезпечує розширене відтворення в більшості вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників не залежно від форм власності і господарювання. б) перерозподіл витрат бюджетних коштів на придбання імпортної техніки і запасних частин до неї при переорієнтації на посилення прямої підтримки першої сфери вітчизняного АПК (виробництво засобів виробництва). в) вирівнювання і зниження процентної ставки по довгострокових і короткострокових кредитах для всіх сфер АПК при посиленні ефективності контролю за діяльністю комерційних банків, що обслуговують сільське господарство. г) диференціація прямої державної допомоги з обласних бюджетів племінним і селекційним господарствам усіх форм власності, що мають розвинуту власну виробничу інфраструктуру і стабільні, не менш трьох років, результативні показники рослинництва і тваринництва (перевищення не менш 20% середнього рівня по району). Реалізація наших пропозицій може знизити вірогідність повторення помилок і підняти соціальну ефективність ринкових реформ в АПК – підвищити добробут нашого народу. |