У дисертації проведено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо комплексу проблемних питань у сфері державного регулювання аграрного сектора економіки України. За результатами досліджень зроблено такі наукові та практичні висновки. 1. Мультифункціональне сільське господарство доцільно розглядати як галузь національної економіки, ефективний розвиток і функціонування якої забезпечується через економічну, соціальну, екологічну, інноваційну та інформаційну функції, а її конкурентоспроможність є головною рушійною силою зміцнення стратегічних позицій і пріоритетів на внутрішньому та світовому аграрних ринках. 2. Головними важелями, що характеризують ефективність державного регулювання аграрного виробництва, є цінова політика, фінансово-кредитна політика, податкова політика, інвестування, митно-тарифна політика та страхування. Їхнє використання дає змогу об’єктивніше враховувати зміни господарської кон’юнктури і не потребує значних бюджетних ресурсів. 3. Сучасні тенденції розвитку сільського господарства показують необхідність політики державного регулювання АПК в Україні, яка повинна враховувати відповідність цін на сільськогосподарську продукцію і засоби виробництва; рівень витрат на виробництво в спеціалізованих господарствах; прибутковість спеціалізованих галузей і сільського господарства загалом; дохід на вкладений капітал та фінансові можливості ведення розширеного виробництва. 4. Головне місце серед різноманітних інструментів державного регулювання аграрної сфери займає державна підтримка. Для практики оцінки рівня державної підтримки доповнено перелік критеріїв за такими позиціями: за способом підтримки, за способом впливу на галузь, за термінами здійснення, за умовами Світової організації торгівлі та за методикою ОЕСР. Аналіз державної підтримки аграрного сектора економіки засвідчує, що система його фінансування не відповідає умовам ринкової економіки через низьку економічну ефективність використання бюджетних коштів. Головні причини недосконалого бюджетного фінансування – це насамперед, відсутність довготермінового фінансового плану підтримки; неоптимальний розподіл бюджетних коштів; недофінансування запланованих та обмеженість у фінансуванні інших програм; відсутність якісних показників для розподілу коштів з державного бюджету на державну підтримку сільського господарства. Це зумовлює необхідність вдосконалення програмно-цільового підходу до управління бюджетним процесом, особливості використання якого полягають у розробці цільових програм та їхньому обґрунтуванні за змістом, розмірами фінансування і термінами виконання. 5. Аграрний ринок є нині непрозорим і абсолютно непередбачуваним, нема надійної системи підтримки і регулювання ринку, нерозвинута інфраструктура збуту сільськогосподарської продукції, що негативно позначається на формуванні стабільної цінової ситуації та досягненні прибутковості ведення агробізнесу. Тому пріоритетними напрямами держави у сфері державного регулювання аграрного ринку є розроблення та вдосконалення нормативно-правової бази, прискорене формування основних елементів ринкової інфраструктури, зокрема біржової, забезпечення високої якості сільськогосподарської продукції відповідно до міжнародних стандартів, аналіз кон’юнктури та прогнозів аграрного ринку, які потрібно реалізовувати на засадах державної програми регулювання аграрного ринку. 6. На етапі вступу до СОТ та інтеграції в ЄС запропоновано реалізовувати науково обґрунтовану концепцію стратегічного розвитку аграрного сектора економіки України, яка охоплює такі складові: формування концепції, реалізація концепція та результати впровадження концепції. Важливою складовою концепції є стратегія розвитку мультифункціонального сільського господарства, яка базується на формуванні головної стратегічної мети, стратегічних цілей, головних та другорядних завданнях, окреслює визначені етапи й очікувані результати для кожного з них. Головною метою аграрної політики України має бути розвиток мультифункціонального конкурентоспроможного та стійкого сільського господарства. Необхідне формування нової аграрної політики євроінтеграційного характеру; підвищення ефективності пореформеного розвитку сільського господарства; гарантування продовольчої безпеки національними товаровиробниками; гарантування екологічної безпеки аграрного виробництва; оновлення матеріально-технічної бази виробництва сільськогосподарської продукції; наближення норм і стандартів до міжнародних вимог. 7. На основі розробленої економіко-математичної моделі діяльності аграрних підприємств України в умовах невизначеності ринку, що враховує внутрішні показники прибутковості (збитковості) виготовленої підприємством продукції, визначено розрахункові дані щодо розподілу обсягів випуску продукції рослинництва і тваринництва у загальній їх структурі. Основними видами сільськогосподарської продукції, виробництво яких потребує державної підтримки є вирощування зернових та соняшника і виробництво м’яса (у забійній вазі) та вовни. Виконання всіх зазначених заходів сприятиме реалізації державної аграрної та загальноекономічної політики інтеграційного характеру, дасть змогу вийти на основний вектор розвитку світового сільського господарства. | 