Дисертаційна робота спрямована на розв’язання важливої економічної проблеми забезпечення ефективного державного фінансування соціальних гарантій населення України. Одержані наукові результати дають змогу зробити такі висновки. 1. Соціальні гарантії населення – об’єктивно необхідна умова розвитку та соціальної злагоди у суспільстві. Основною метою запровадження соціальних гарантій в державі є створення умов для зростання реальних доходів населення, підтримка оптимального рівня зайнятості й використання трудового потенціалу, збільшення тривалості життя, зміцнення здоров’я населення, надання базової освіти, можливостей підвищення свого професійного рівня і у зв’язку з цим забезпечення соціальної та економічної стабільності у суспільстві. 2. Найбільшого розвитку соціальні гарантії набули у “соціальних державах”. “Соціальною” можна вважати державу, конституція і закони якої вміщують такі соціальні зобов’язання і механізми їх виконання при певному фінансовому забезпеченні, сукупність яких узгоджується з уявленням більшості населення цієї держави про соціальну справедливість. Залежно від місця соціальної політики серед національних пріоритетів, її особливостей, розподілу соціальних функцій між державою, громадянським суспільством і підприємницьким сектором, масштабів державного сектора вирізняють кілька моделей “соціальних держав”: ліберальну, солідарно-консервативну, соціал-демократичну. 3. Соціальні гарантії мають характерні особливості в країнах з різними економічними системами, зокрема, розвинутими ринковими, перехідними і командно-адміністративними. Найефективнішими є економічні системи в країнах, де функції держави гармонійно поєднуються з ринковими важелями регулювання економіки, тобто в країнах з соціально орієнтованою ринковою економікою. 4. У процесі створення в Україні системи соціальних гарантій населення, яка б відповідала вимогам демократичної держави із соціально орієнтованою ринковою економікою, склалася і законодавчо закріплена їх класична трискладова структура, яка включає систему соціального страхування, пов’язаного з трудовою діяльністю; систему універсальних допомог; систему соціальної підтримки окремих верств населення. 5. Основним фінансово-економічним інструментом реалізації соціальних гарантій населення є державні фінанси як складова фінансової системи країни. Як свідчить зарубіжний досвід, державні соціальні видатки – це не шлях до зменшення економічних ресурсів, а суспільно необхідні раціональні інвестиції у людський капітал, що сприяє підвищенню економічної ефективності та суспільного добробуту. 6. В Україні основним джерелом фінансового забезпечення соціальних гарантій є бюджет держави, що пояснюється як низьким рівнем доходів більшості населення при переході до ринкової економіки, так і традиційною орієнтацією громадян на отримання соціальних послуг саме від держави. Протягом 1998-2004 рр. спостерігається збільшення бюджетних видатків за усіма напрямами соціальних гарантій населення. Проте питома вага видатків на фінансування соціальних гарантій у всій сукупності видатків бюджету майже не підвищилася, а у 2004 р. порівняно з 2002 р. навіть зменшилася. Динаміка питомої ваги соціальних видатків у ВВП протягом останніх років також має негативну тенденцію: у 2002 р. – 15,3 % ВВП, у 2003 р. – 14,6 % ВВП, у 2003 р. – 15 % ВВП. Що стосується динаміки соціальних витрат щодо номінального зростання ВВП, то вона також має від’ємну динаміку: порівняно із 2002 р. в 2003 р. ВВП збільшився у 2,44 раза, а витрати на соціальні гарантії у 2,36 раза. 7. З метою підвищення ефективності фінансування соціальних гарантій запропоновані напрями вдосконалення бюджетного механізму фінансування соціальних гарантій населення України, а саме: вдосконалення прогнозування та планування фінансових ресурсів, які спрямовуються на надання соціальних гарантій населенню України шляхом запровадження мінімальних державних соціальних стандартів; встановлення єдиної правової основи визначення та загального порядку використання державних мінімальних соціальних стандартів можливе на основі розробки проекту Закону України “Про державні мінімальні соціальні стандарти”, законопроектів по створенню “галузевої” системи соціальної стандартизації на основі Законів “Про освіту”, “Про охорону здоров’я” тощо; впровадження в практику бюджетного планування довго- та середньострокового прогнозування основних бюджетних показників, запровадження програмно-цільового методу складання бюджету; впровадження в практику бюджетного процесу складання соціального бюджету, який забезпечить системний підхід до формування витрат на фінансування соціальних гарантій; враховуючи зарубіжний досвід, частково проблему фінансування соціальних гарантій можна вирішити із уведенням так званого “соціального” податку з розподілом надходжень від його введення на фінансування окремих соціальних програм; задля уникнення “недофінансованих державних соціальних мандатів” фінансування державних повноважень у сфері надання соціальних гарантій населенню покладати на місцеві органи влади тільки згідно з відповідним законодавчим актом із одночасним виділенням матеріальних та фінансових ресурсів для їх реалізації; вдосконалення системи соціальних пільг, які надаються різним категоріям населення відповідно до чинного законодавства шляхом поступової їх заміни на адресну грошову допомогу; визначення єдиних принципів та критеріїв надання цільових грошових допомог по видах виплат відобразити у розробленому проекті Закону України “Про соціальну допомогу”. 8. В умовах ринкової економіки фінансові проблеми соціальної сфери повинні розв’язуватися не тільки завдяки бюджетним коштам, а й завдяки зростанню реальних грошових доходів громадян, ефективному використанню трудового потенціалу країни та державному сприянню розвитку альтернативних джерел фінансування соціальних гарантій. Такими джерелами є кошти позабюджетних фінансових інститутів, до яких відносяться недержавні пенсійні фонди, комерційні банки, страхові компанії тощо, які працюють як фінансові посередники з надання населенню соціальних послуг. В Україні відбувається становлення даних фінансових інститутів і завдання нашої держави полягає у створенні на законодавчому рівні сприятливих умов для функціонування недержавних фінансових установ, створення сприятливого інвестиційного клімату для поповнення їх фінансовими ресурсами, впровадження дієвої системи контролю за їх діяльністю. 9. Важливим ринковим інструментом підвищення ефективності соціальних гарантій у розвинутих країнах є використання механізму соціального страхування. В Україні соціальне страхування здійснюється державними соціальними фондами цільового призначення: Пенсійним фондом, Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Головними завданнями фондів є захист основних прав на ринку праці в умовах різних форм власності працюючої частини населення та забезпечення для них стандартів споживання у випадку втрати роботи, при досягненні пенсійного віку, тимчасовій чи постійній непрацездатності. На нашу думку, майбутня соціальна страхова модель має бути гнучкою, враховувати загальні трансформаційні тенденції до лібералізації економічних і розподільчих процесів, що означає відповідність фонду оплати праці зміні динаміки і структури джерел фінансування соціальних гарантій. |
