Еволюція людської цивілізації диктує міжнародній спільноті необхідність прямування до єдиного інформаційного суспільства, що потребує якісної трансформації ролі і місця держави. У дисертації запропоновано вирішити цю проблему за допомогою постановки та розв’язання завдання формування та реалізації державної інформаційної політики у організаційно-правовому аспекті. Досягненню цього результату буде сприяти комплексне вирішення завдань формування державної інформаційної політики, державного управління національною інформаційною сферою (НІС) та його реалізація, зокрема органами внутрішніх справ України як суб’єктом державного управління в сфері правоохоронної діяльності в умовах становлення та розвитку інформаційного суспільства в Україні. Вибір ОВС України при дослідженні державного управління НІС обумовлений наступним: в умовах інформаційного суспільства роль цивілізованої держави постає, зокрема, у якісному забезпеченні прав, свобод та безпеки особистості, а це і є одним з головних завдань правоохоронної діяльності ОВС України; соціальною орієнтацією ОВС України, що передбачає їх якісно нову роль – представника “швидкої допомоги”, помічника, довіреної особи громадянина. У дисертації закладені теоретико-методологічні засади формування державної інформаційної політики, державного управління НІС, стратегії реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин. Ці засади були застосовані і розвинуті автором у правотворчій та правозастосовній практиці ОВС України як суб’єкта державного управління НІС. Підсумовуючи результати роботи, можна зробити наступні висновки. Сама назва дисертації вимагала від автора подання і розширення відповідного категоріального ряду. Взаємозв’язок та взаємозбагачення цих понять сприяли розгляду аналізованої проблеми. Уведені дефініції інформаційного суспільства та інформаційної держави (див. с. 11) базуються на утвердженому в юридичній науці положенні, що держава і громадянське суспільство – це взаємопов’язані, але відносно самостійні соціальні системи, а також на запропонованому положенні, що розвинуте інформаційне суспільство є передумовою інформаційної держави. Стрижнем теоретико-методологічних засад формування та реалізації державної інформаційної політики є те, що тільки у співпраці інформаційного суспільства та інформаційної держави можливе формування національної інформаційної сфери на рівні цивілізованих країн ЄС, до якого Україна інтегрується. Вперше визначено дефініцію національної інформаційної сфери як багатогранну, багатоаспектну категорію, що враховує єдність змісту та форми, інформаційні закономірності, еволюцію розвитку інформаційного суспільства та інформаційної держави, зв’язок з державним управлінням (див. с. 12 ). Означену категорію запропоновано ввести у проект Закону України “Про Концепцію державної інформаційної політики”. Іманентний взаємозв’язок між розвитком інформаційної сфери та державним управлінням виявляється у наступному: інформаційна сфера виступає як важливий засіб для побудови незалежної демократичної держави з ринковою економікою та її якісний вплив на управлінську діяльність держави превалює над відповідним впливом держави (І–й етап); держава починає розглядати розвиток інформаційної сфери як стратегічну мету своєї управлінської діяльності, оскільки НІС є основою інформаційного суспільства та інформаційної держави в Україні (ІІ - й етап). Саме у вигляді двох етапів – поточного та перспективного, автором дано еволюцію становлення і розвитку інформаційної сфери та ролі в цьому держави. Усвідомлення державою необхідності та значущості другого етапу безпосередньо відбивається на перспективі якісного реформування держави, перетворенні її в суто інформаційну. Необхідність та важливість вироблення науково обґрунтованої, зваженої концепції державного управління НІС спонукала автора запропонувати стратегію її розвитку: перший крок – насичення новим змістом діяльності держави, для чого необхідно формування та реалізація відповідної державної інформаційної політики; наступні кроки – адекватна форма організації та системний, широкий погляд на державне управління НІС. Автор відстоює своє бачення реалізації державної інформаційної політики: вперше вона вживається у розумінні державного управління національною інформаційною сферою (дефініцію див. с. 14). Обґрунтовується це тим, що нова державна інформаційна політика має бути стратегічним курсом держави в інформаційній сфері та зорієнтована на одночасне удосконалювання НІС і перетворення держави в інформаційну державу. Віддаючи належне Концепції Національної програми інформатизації і використовуючи її певною мірою у своєму дослідженні, автор обґрунтував власну концепцію державної інформаційної політики, своєрідність якої полягає у визначенні нової стратегічної мети (див. с.13) та у підходах до її досягнення. Враховано інтеґративний взаємозв’язок двох глобальних складових: техніко-технологічної та соціально-політичної. Стрижнем цієї концепції є її соціальна спрямованість, збалансованість інтересів людини, держави, орієнтованість на підвищення інформаційно-правової культури громадян. Акцентовано увагу на тому, що інформація, проникаючи у всі сфери суспільства та держави за допомогою новітніх інформаційних технологій, сприятиме інтеграції цих різноманітних сфер до НІС і підвищенню рівня розвинутості інформаційного суспільства та інформаційної держави в Україні. Згодом державна інформаційна політика має перетворитися у новий стратегічний курс держави – створення центру багатополярного світу у Європі з урахуванням національних інтересів. Державне управління НІС вперше розглянуто як цілісну систему, яка включає наступні елементи: об’єкт управління – національна інформаційна сфера (єдиний інформаційний простір України); суб’єкт управління – відповідні державні органи всіх гілок влади; взаємозв’язки між суб’єктом та об’єктом управління. Автор вперше наголошує на настанові удосконалювання, яка безпосередньо спрямована на управління системою державного управління НІС, базуючись на управлінських настановах раціональності та ефективності, які зорієнтовані на функціонування і розвиток об’єкта управління, та розуміючи державне управління НІС як метауправління. Проблему удосконалювання суб’єктів державного управління НІС вирішено за допомогою синтезу системного підходу до їх організації та інформаційного чинника щодо їх розвитку. Вперше запропоновано органами державного управління НІС вважати цілісну систему відповідних органів всіх гілок державної влади. Інтегративно - синергетичний ефект такої системи та впровадження новітніх інформаційних технологій в управлінську діяльність, що мають відбуватися одночасно, сприятиме перетворенню держави в інформаційну державу. В той же час удосконалювання державного управління НІС потребує і розробки організаційно-правових засад удосконалювання об’єкта державного управління НІС – єдиного інформаційного простору України. Удосконалювання державного управління НІС неможливе без застосування нової технології державного управління. У контексті теорії управління у організаційно-правовому аспекті вперше визначена доцільність удосконалення як інформаційно-комунікаційних технологій, так і того соціального середовища, куди вони “вбудовуються” - системи державного управління НІС. Запропонована інформаційна модель державного управління НІС (див. с.15). У зв’язку з актуальністю постановки завдання державного управління НІС, що є, образно кажучи, управлінням майбутнім, досліджено інформаційну функцію держави, яка перетворюється у самостійну і одну із головних функцій реалізації державної інформаційної політики. Для забезпечення та гарантування якісної трансформації держави всі інші функції держави мають перетворитися у інформаційні функції у широкому тлумаченні. Цьому висновку сприяв аналіз природи функцій державного управління НІС, який дозволив автору стверджувати, що їх природа – єдина, це – інформація. У дисертації запропоновано здійснити легітимацію та легалізацію інформаційної функції державного управління НІС (закріплення у Законі України “Про Концепцію державної інформаційної політики”). Принцип єдності та діалектичного взаємозв’язку держави і права, перетворення держави в інформаційну державу, налагодження довіри громадян до органів державної влади потребують інтегративного розвитку інформаційних функцій держави і права, комплексного збагачення змістовності понять цих функцій. Акцентувалася увага на необхідності розгляду інформаційних відносин (дефініцію див. с. 18) між об’єктом та суб’єктом державного управління НІС, виходячи із ідеї поступового перетворення управлінських відносин у інформаційні у їх широкому тлумаченні. Формування інформаційного законодавства розглядалося як пріоритетне завдання державного управління НІС, враховуючи необхідність зваженого правового регулювання інформаційних відносин в умовах інформаційного суспільства. Запропоновані концептуальні основи реформування інформаційного законодавства, що полягають у наступному: континентальна доктрина права – ґрунт для нормотворення у сфері суспільних інформаційних відносин; інформаційне законодавство - комплексна галузь законодавства; систематизація інформаційного законодавства – кодифікація. У ході їх впровадження можна використовувати два підходи: відштовхуватися від сукупності найбільш гострих інформаційних проблем сьогодення; виходити із сутності інформаційних відносин, попереджаючи появу нових проблем. Пріоритетним автор вважає останній підхід. Наукове забезпечення систематизації інформаційного законодавства потребує якнайшвидшого прийняття Верховною Радою України Закону України “Про закони і законодавчу діяльність”. Визначена роль ЗМІ в умовах становлення та розвитку інформаційного суспільства, які, з одного боку, є структурним елементом об’єкта державного управління НІС, з іншого боку, постають діючим каналом інформування суспільства щодо діяльності влади та його реакції на дії влади. Запропоновані організаційно-правові заходи щодо забезпечення в діяльності ЗМІ балансу інтересів особистості, суспільства, держави. Виходячи із якісно нового змісту управлінської діяльності ОВС України в умовах становлення інформаційної держави, автор розглядає вперше ОВС України як суб’єкт державного управління НІС. Роль ОВС України має бути пов’язана із інтенсифікацією каналів інформаційного обміну між державно - управлінськими структурами та громадянським суспільством, сприянням оперативній трансформації потреб населення, громадської думки, що необхідно для вироблення зважених управлінських рішень під час “лікування” соціальних негараздів (групових конфліктів, національної, етнічної та расової ворожнечі, злочинності тощо). Вихідним положенням дисертації є те, що теоретико-методологічною базою управління ОВС України НІС постають організаційно-правові засади державного управління НІС. Управління ОВС України НІС розглядалося як сукупність усіх видів оперативно-службової діяльності ОВС України в інформаційній сфері. Орієнтація на удосконалювання управління ОВС України НІС зумовлювала аналіз його як цілісної системи: об’єкт управління – відомчий сектор інформаційної сфери держави (інформаційне середовище ОВС України), відомчий сектор інформаційної сфери суспільства (та складова інформаційної сфери суспільства, яка вимагає втручання ОВС України відповідно до їх компетенції); суб’єкт управління – ОВС України; взаємозв’язки між суб’єктом та об’єктами управління, які доцільно розглядати як інформаційні. Оскільки запропоновано розглядати інформаційне середовище ОВС України як цілісну інформаційну систему, що структурується за ознакою напрямків діяльності ОВС України, то основними принципами його формування постають: системність; правове регулювання; повнота і достовірність інформації; інформаційний суверенітет; відкритість загальнодоступної інформації. Динаміка зміни системи принципів визначається загальною стратегію реформування ОВС України. Інформаційна стратегія управління ОВС України їх інформаційним середовищем зорієнтована на цілісність формування відомчих інформаційних ресурсів та системне удосконалювання відомчої інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури. Удосконалювання управління ОВС України інформаційною сферою суспільства, на думку автора, потребує орієнтування на правову інформатизацію суспільства та держави (зокрема, ОВС України), оскільки правова інформатизація – це двоєдиний процес, а саме: інформатизація правової сфери та забезпечення нормативно-правового регулювання відносин у національній інформаційній сфері. Такий підхід обумовлений тим, що “проникнення” інформації та права у всі сфери суспільства та держави сприяє розвитку як інформаційного суспільства, так і інформаційної держави. Цей процес безпосередньо пов’язаний із генеруванням єдиного правового інформаційного простору державою та суспільством. Запропоновані організаційно-правові заходи щодо забезпечення принципу верховенства права, що неможливо без доступу до правової інформації (у її широкому тлумаченні; див. с. 23) та інформаційно-правового попиту. Виходячи із необхідності превентивного вирішення завдань забезпечення безпеки НІС та наповнення якісно новим змістом управлінської діяльності ОВС України, у дисертації акцентувалася увага на функціях охорони та захисту НІС. Для гарантування злагодженості механізму управління ОВС України НІС, а також найбільш ефективної форми реалізації зазначених функцій запропоновано зважати на “безпеку” нормотворення. Своєрідність цього аспекту інформаційної безпеки полягає у передбаченні негативних наслідків у правозастосовній практиці, що вимагає від ОВС України якісного нормотворення. Це стосується відомчих нормативних актів (підзаконних нормативно-правових актів) – наказів, інструкцій, циркулярів, положень, статутів. “Безпека” нормотворення вимагає також і “безпеки” правозастосування, яка безпосередньо пов’язана з високим рівнем інформаційно-правової культури правоохоронців, якісною виконавчою дисципліною. Звертаючись до проблеми інформаційно-правової культури правоохоронців, автор наголошує на необхідності дотримання деонтологічних вимог під час виконання службових обов’язків, саме ці вимоги повинні бути основою кодексу професійної поведінки. Розглянуто заходи щодо організаційно-правового удосконалювання процесу нормотворення в ОВС України, що сприятиме реалізації конституційних прав громадян та якісному виконанню функціональних обов’язків співробітниками ОВС України. Нова технологія державного управління була поширена на ОВС України як суб’єкт державного управління НІС. Орієнтація на цю технологію потребує формування нового, системного мислення у співробітників ОВС України, урахування їх інформаційних потреб та індивідуальних особливостей, відповідного методологічного забезпечення. Запропоновано інформаційну стратегію державного управління НІС для якісного виконання оперативно-розшукової діяльності ОВС України та вирішення проблем транснаціональної злочинності як ОВС України, так і міжнародними правоохоронними органами. Підкреслена необхідність створення і впровадження інтелектуальних інформаційних систем та інтегрованих систем знань правоохоронних органів різних країн світу. Вихідне положення дисертації ґрунтується на важливості вироблення та реалізації відповідної політики ОВС України, що спрямована на випереджаючі організаційно-правові заходи у боротьбі із організованою злочинністю, а також на захист прав і свобод громадян. Це потребує наукового аналізу організованої злочинності як об’єкта діяльності відповідних підрозділів, впровадження єдиної політики інформаційного забезпечення ОРД, застосування сучасних інформаційних технологій та відповідного кадрового забезпечення. У дисертації обґрунтовано, що удосконалювання процесу управління в ОВС України повинно базуватися на комплексному вирішенні проблем “управління та інформація” й “управління та кадри” з урахуванням ефективних прямих та зворотних зв’язків. Запропоновано удосконалювати реалізацію інформаційної функції управління ОВС України НІС за допомогою якісного кадрового забезпечення, рівень якого підвищується за рахунок ефективної інформаційної підтримки та відповідної системи підготовки та перепідготовки кадрів. Необхідно готувати правоохоронців нової генерації, які спроможні якісно виконувати свої функціональні обов’язки, застосовувати принцип сьогодення – від “освіти на все життя” до “освіти через усе життя” та реалізовувати державну інформаційну політику в умовах становлення і розвитку інформаційного суспільства в Україні. |
