У висновках формулюються основні результати соціально-філософського аналізу проблеми взаємодії держави та громадянського суспільства в період докорінних зрушень в економічній, соціально-політичній та духовній сферах українського суспільства, а також зазначаються перспективи її подальшої розробки.
Всебічна та послідовна реконструкція основних ідей класичної та новітньої соціально-філософської, філософсько-правової, політологічної літератури, а також звернення до реалій сучасного суспільного буття уможливило визначення громадянського суспільства як особливої політико-правової системи, що виступає „середньою” ланкою між державою та індивідом і сприяє процесу реалізації людини як вільної, самоврядної особистості.
Існують різні типи взаємовідносин держави та громадянського суспільства, зумовлені функціонуванням цих взаємин в контексті різних соціальних практик, історичними типами як держави, так і громадянського суспільства. Розвиток, побудова громадянського суспільства в Україні засвідчує та детермінує глибину та темпи процесу демократизації вітчизняного суспільного буття, перетворення нашої держави в сучасну правову, демократичну, соціальну державу.
Констатовано історичну зумовленість соціальних суперечностей між інтересами та потребами держави і суспільства, антагоністичні форми яких спричиняють соціальні революції або радикальні трансформації, докорінну зміну форм влади та способів правління. У кризові періоди держава вступає в соціальне протистояння з громадянським суспільством, намагається розколоти його політичну єдність.
Така властивість соціального буття як соціальна мобільність має “внутрішнє” та “зовнішнє” призначення. Внутрішня цінність соціальної мобільності полягає в тому, що вона, неначе кровообіг, оживляє всі сфери економічного, господарського, демографічного, культурного, фінансового та іншого життя. Зовнішня соціальна мобільність сприяє активізації міжнародних відносин та надає можливість ( через міграційні зрушення та соціальні переміщення) органічного входження держави і громадянського суспільства до сучасної загальнолюдської спільноти.
Не лише єдність і боротьба протилежностей є рушійними силами загальнодержавного розвитку, гармонізація інтересів та потреб також сприяє розвитку громадянського суспільства. Без цього процесу розбіжність між державою та громадянським суспільством буде лише поглиблюватися, а у кризових ситуаціях – стрімко розвиватися й загострюватися.
Держави та суспільства здебільшого розпадаються, якщо їхні владні імперативи превалюють над національними інтересами та потребами, утискують їхні можливості та спроможності реалізувати себе в конкретному суспільному бутті, віднайти для всенародних очікувань якнайбільше реальні сутнісні втіленості. Інтереси та потреби держав і суспільств, які можуть і не збігатися між собою, здатні спричинити їх стрімке протистояння, особливо в період кризових станів та трансформаційних перебудов.
Коаліційні владні примирення є, ймовірно, найкращою формою політичного компромісу між державою та громадянським суспільством, яке, опротестовуючи її, відшукує “мирні” способи для взаємної співпраці чи тимчасового суперництва, злагоди або обопільного консенсусу. Практичне значення цих соціальних процесів стає більш очевидним тоді, коли держава та громадянське суспільство знаходяться у стадії взаємних протистоянь або тимчасових конфліктів.
Розуміння змісту, структури і сутності держави та громадянського суспільства допомагає виявити розбіжність між тим, що декларується, маскуючись під демократичну форму правління, та тим, що існує насправді. Теоретичне і практичне захоплення структурним підходом призводить до ігнорування змісту та сутності держави і громадянського суспільства. При цьому поза увагою інколи залишається той очевидний факт, що не форма, а сутність державного управління та соціального регулювання визначає рівень реалізації загальнолюдських принципів гуманності та справедливості.
Розробка актуальних проблем міграційних процесів засвідчує, що йдеться не лише про просторово-часові переміщення. Існуючі уявлення про соціальну мобільність доповнено демографічною, ідеологічною, етнокультурною, світоглядною та ціннісною характеристиками.
Узагальнено питання структурної генези, характерні для держав і суспільств перехідного періоду, наприклад, для України, а також, у зв’язку з цим показано, що в одних випадках настає процес взаємопроникнення структур, а за інших обставин – їх відчуження, яке супроводжується конфронтаційним запереченням і світоглядним протистоянням.
Наголошено на тому, що не лише громадянське суспільство, але й держава, якщо вона прагне не на словах, а на ділі стати соціально справедливою державою, мусить захищати право людини на гідне існування.
|