У дисертації розглянуто теоретико-методологічні основи детермінації демографічними чинниками розвитку трудового, особливо інтелектуального, потенціалу, досліджено роль освіти в оптимізації його якісних характеристик, запропоновано шляхи удосконалення соціально-економічних і організаційних механізмів управління зайнятістю спеціалістів за умов реформування економіки. В результаті проведеного дослідження отримано наступні висновки: 1. Кожне суспільство, щоб не залишитись осторонь поступу світового співтовариства, повинне постійно відтворювати та нарощувати власний трудовий та інтелектуальний потенціали. Глобалізація економіки та інших сфер людської життєдіяльності, особливості сучасного демографічного процесу зумовлюють різноманітність напрямків і форми вирішення нагальних проблем соціального та економічного поступу. Природну основу розвитку суспільства складає характер відтворення народонаселення, який можна розглядати як відносно самостійний процес, що не тільки виступає як наслідок суспільного розвитку в цілому, а й деякою мірою впливає на функціонування суспільства як цілісного соціального організму. За певних умов, особливо на переломних етапах розвитку, залежність демопроцесів від загальної соціально-економічної ситуації може різко посилюватись. Такий стан речей притаманний для сучасної України, де тривалий час економічна криза посилювала кризу демографічну. Проте, завдяки інертності демопроцесів помітне пожвавлення економічної активності в країні не призвело до синхронного покращення показників деморозвитку. 2. Розвиток народонаселення як порівняно автономний процес підлягає діянню власних законів і закономірностей, завдяки чому мають місце демографічні переходи до нових типів відтворення населення і відповідних режимів цього відтворення. Сучасний (раціональний) тип відтворення послідовно реалізується в чотирьох фазах: від деякого зростання населення певних територій на першій з них до простого відтворення населення – на завершальній фазі. В окремих, екстремальних випадках деморозвиток може набути стійких рис депопуляції, що має місце в сучасній Україні та інших постсоціалістичних країнах. Це дозволило обґрунтувати твердження про доцільність виділення додаткової фази демографічного переходу. 3. З метою впорядкування процесів демовідтворення суспільство здійснює ту чи іншу демографічну політику, спрямовану на досягнення бажаних кількісних та якісних параметрів народонаселення як головної детермінанти становлення трудового та інтелектуального потенціалу суспільства. Трудовий потенціал і його вищий прояв – інтелектуальний потенціал складають системне, поліфакторне утворення, що характеризується рядом підсистем (демографічна, соціально-економічна, соціально-психологічна), компонент, стадій формування і використання. Ключове положення в плані відтворення і реалізації кожного з цих потенціалів посідає їх якісна визначеність, що вимагає становлення її критеріальних ознак, застосування адекватної розвитку продуктивних сил в конкретний проміжок часу еталонної шкали оцінки досягнутого рівня якості як окремих компонент, так і вказаних потенціалів в цілому. 4. За умов від’ємного приросту населення в країні особливої актуальності набуває необхідність перманентного дослідження основних елементів демографічної ситуації (на державному і регіональному рівнях), що дозволяє суспільству, відповідним його інституціям оперативно отримувати повну інформацію стосовно будь-яких змін деморозвитку та вживати термінових заходів з усунення найбільш кричущих порушень на шляху становлення якісних параметрів трудового та інтелектуального потенціалів. 5. Перехід до ринкових перетворень призвів до того, що одні з особливостей попереднього деморозвитку значною мірою втратили свою значущість, тоді як інші набули більш різкого прояву. Так, зона найбільшої депопуляції поширилась з центральних, аграрних областей на промислово розвинений південний схід, випереджаюче зменшення населення стало найбільш типовим для великих міст, а на зміну маятниковій трудовій міграції прийшов виїзд частини працездатних громадян за кордон. Постаріння населення сприяло надмірному зростанню частки населення (близько 30%), вилученої з активної економічної діяльності. Одночасно зростала питома вага незайнятості населення у працездатному віці. Західний регіон продовжував відзначатись певними демографічними перевагами, які, однак, у зв’язку з тривалістю економічної кризи, викликали в ньому максимальний рівень безробіття. 6. Реалізація перспектив побудови в країні суспільства інформаційного типу у великій мірі залежить від вдосконалення всіх ланок сфери освіти, повноцінного входження її в систему ринкових відносин, у світовий освітній простір. Україна за формальними ознаками розвитку освіти вже давно посіла одне з чільних місць у світі. Потреба підготовки та використання інтелектуального потенціалу на рівні світових стандартів змусила наше суспільство здійснювати кардинальне реформування системи освіти. Проте, ситуація в цій сфері продовжує залишатись неоднозначною і суперечливою. Так, і в усій країні, і в Львівській області при скороченні загальної кількості осіб, що навчаються, помітно зросла чисельність студентів у ВЗО вищих рівнів акредитації. Зростає підготовка аспірантів і докторантів, кількість захищених кандидатських і докторських дисертацій. При цьому значною перешкодою до адекватного вимогам часу використання інтелектуального потенціалу виступає несприятлива вікова структура спеціалістів найвищого ґатунку, відхід багатьох з них від основної фахової діяльності, наростання серед осіб з вищою освітою міграційних настроїв. 7. Складність і неоднозначність соціально-економічної ситуації за умов трансформаційного періоду сприяє зростанню обсягів реальної та потенційної трудової міграції серед елітарних в інтелектуальному відношенні верств населення країни та її регіонів. Порівняння даних соціологічних обстежень творчої інтелігенції Львівщини, проведених у 1998 і 2002 рр., свідчить, що за п’ять років потенційні міграційні установки в її середовищі зросли у 3,5 разу. Найбільш поширені вони серед науково-викладацьких кадрів і незрівнянно менше – студентів випускних курсів. Так, однозначно не збираються емігрувати 82% опитаних студентів і тільки 32% - викладачів ВЗО, тоді як негайну або ж більш віддалену готовність до виїзду за кордон висловили , відповідно, 11% і понад половина представників зазначених груп респондентів. В процесі дослідження вперше встановлено, що серед інтелектуальної еліти регіону саме група потенційних мігрантів, невдоволена своїм матеріальним становищем, рівнем втілення в життя професійних здібностей, соціальним захистом, становить на даний час головний ризик втрат інтелектуального потенціалу для суспільства і тому повинна стати об’єктом особливої уваги при розробці напрямків міграційної політики, формуванні ринків праці різних рівнів функціонування. 8. Вибір країною інноваційної моделі розвитку вимагає вдосконалення соціально-економічного та мотиваційного механізму управління зайнятістю фахівців з вищою освітою. Соціально-економічний механізм виступає як сукупність методів, заходів і організаційних форм господарювання, за допомогою яких відбувається формування, розподіл і перерозподіл фахівців у всіх сферах соціально-економічної системи з метою досягнення продуктивної зайнятості та розширеного відтворення їх інтелектуального потенціалу. Основою ефективного механізму управління зайнятістю повинна стати концепція людського капіталу, що вимагає впровадження системи неперервної освіти, формування принципово нових форм навчання дорослих, узгодження функціонування ВЗО, науково-дослідних установ та господарських структур. Регіональна політика на ринку праці повинна спрямовуватись на стимулювання попиту на спеціалістів, здатних впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, всебічно адаптувати до українських умов зарубіжний досвід у цій сфрі. Соціально-економічний механізм за ринкової економіки діє тим ефективніше, чим органічніше він доповнюється відповідною трудовою мотивацією, опирається на систему соціального партнерства, стимулювання підприємництва, розвиток венчурного капіталу. 9. Удосконалення організаційно-правового механізму раціоналізації зайнятості спеціалістів пов’язане з необхідністю ухвали нового Трудового кодексу, відповідного світовим стандартам, коригування Закону України “Про зайнятість населення”, інших законодавчих актів, що регулюють соціально-трудові відносини. Покращення всієї інфраструктури регіонального ринку праці передбачає впровадження в діяльності служби зайнятості єдиної технології обслуговування незайнятого населення, налагодження тісної співпраці у сфері соціально-трудових відносин з іншими регіонами всередині країни та за рубежем, створення ресурсно-інформаційних центрів на місцях, узгодження діяльності приватних бірж праці з правовим полем держави, формування партнерства сприяння зайнятості і особливо розробки стратегії зайнятості населення та навчання в області на певний період, що сприятиме посиленню економічної активності, забезпеченню якості та конкурентоспроможності робочої сили, усуненню наявних бар’єрів у плані відтворення і використання інтелектуального потенціалу регіону. |
