Різні аспекти життєдіяльності грецької спільноти Донеччини знаходяться в полі зору вітчизняних дослідників. Однак сьогодні в історичній науці ще не існує спеціальної праці, присвяченої вивченню сучасних демографічних процесів, що відбувалися в грецькій меншині нашого краю між переписами населення 1989 р. і 2001 р. 90-ті роки ХХ ст. - початок ХХІ ст. були дуже складними для незалежної Української держави. Перші десять років її існування стали періодом глибокої соціально-економічної кризи, яка спричинила погіршення загальної демографічної ситуації в країні. Крім того, посилилися еміграційні настрої у громадян України, зокрема й серед грецького населення Донеччини. У 2001 р. було проведено перший в історії незалежної держави Всеукраїнський перепис населення, який відобразив результати її соціально-економічного розвитку за перше десятиріччя. Він зафіксував суттєве зменшення кількості греків Донеччини, порівняно з 1989 р. (на 7 %). Темпи скорочення їх чисельності у містах були вдвічі вищі, ніж у селах. Негативність даної тенденції посилювалася тим, що переважна більшість греків – мешканці міст області. Втім, слід зазначити, що частка громадян грецького походження співвідносно до усього населення Донецької області залишалася стабільною протягом 1989 - 2001 рр. і складала 1,6 %. Кількісне скорочення грецької меншини нашої області в період між двома останніми переписами населення певною мірою пов’язане й з тим, що питання визначення та документального підтвердження національності представників некорінних народів в Україні залишається юридично неврегульованим. Варто відзначити, що в зазначений період активізувалася асиміляція грецької спільноти. Так, кількість осіб, які вважали грецьку мову своєю рідною, зменшилася майже в 4 рази. Дослідження показало, що грецька меншина Донецької області постаріла (31 % – люди похилого віку) за рахунок скорочення частки дітей грецького походження і збільшення питомої ваги греків пенсійного віку. Водночас, стабільним залишався відсоток працездатного грецького населення, і зростала частка греків дітородного віку. Негативні зрушення намітилися в показниках сімейного стану греків Донеччини. Зокрема, зменшилася кількість одружених, зросла чисельність розлучень, а також тих осіб, які ніколи не перебували у шлюбі, та удівців. Цікаво, що в 2001 р., порівняно з 1989 р., стало менше гречанок-удів. Варто відзначити, що значно підвищився рівень освіти представників грецької спільноти Донецької області. У 2001 р., порівняно з 1989 р., греків, які закінчили вищі навчальні заклади, стало більше на 56 %, і на 2110 % (майже в 22 рази) стало більше тих, хто мав неповну вищу освіту, на 27 % зріс показник повної загальної освіти. У містах області на 14 % скоротилася частка громадян грецького походження, які мали на момент першого Всеукраїнського перепису населення базову середню загальну освіту; хоча в селах – навпаки, такий показник зріс на 9 %. Наслідком зменшення питомої ваги дітей-греків стало скорочення кількості тих, хто мав у 2001 р. початкову загальну освіту. Одним з чинників, що впливають на демографічну ситуацію, є еміграція. Протягом першого десятиріччя незалежності України досить багато наших громадян через високий рівень безробіття, погіршення матеріальних умов життя, екологічні проблеми виявляли прагнення виїхати за кордон у більш економічно розвинуті країни. Греки Донеччини емігрували переважно до Російської Федерації та Греції. Головною їхньою метою було працевлаштування й поліпшення матеріального становища своїх родин. Ті особи, які вивчають новогрецьку мову, намагаються потрапити до Греції, щоб підвищити свою кваліфікацію. На землю давньої Еллади греки емігрують ще й для того, щоб познайомитися зі своєю етнічною батьківщиною. Через відсутність державного органу, який би відповідав за збір інформації про емігрантів - громадян України, і, зокрема, представників національних меншин, важко встановити точні дані про мету, обсяги, напрямки трудової еміграції греків Донеччини. Є непрямі докази того, що значна кількість українських греків потрапляє до Російської Федерації та на історичну батьківщину легально або ж нелегально. Трудовій еміграції греків Донеччини в Росію сприяв безвізовий в’їзд до цієї країн. До Греції потрапити складніше. У 90-ті роки ХХ ст. на землю давньої Еллади українським грекам можна було в'їхати за так званою “національною візою”, а з 2000 р. – скориставшись Спеціальним посвідченням грека, який мешкає за кордоном. Сьогодні існують певні труднощі з отриманням такого посвідчення, і одна з них - недосконалість українського законодавства щодо національної ідентифікації представників етнічних меншин. До того ж, ситуацію ускладнювала й відсутність на кінець 2004 р. угоди між Україною та Грецією стосовно працевлаштування емігрантів. Все це сприяло збільшенню нелегальної еміграції греків Донеччини. Особливу категорію греків-емігрантів нашої області складають ті, хто виїжджає на постійне місце помешкання до Грецької Республіки. Вони сподіваються поліпшити там умови свого життя, але, незважаючи на допомогу уряду приймаючої сторони, перед новоприбулими постають нові, не менш складні проблеми. Емігрують з України переважно молоді люди, і це негативно впливає на демографічну ситуацію в державі. Крім того, часто гречанки Донеччини вимушені робити вибір між своїм сімейним щастям і поліпшенням матеріального становища своєї родини. Наслідком цього є зростання кількості розлучень; діти залишаються на тривалий час без материнської опіки та любові. Отже, причини виїзду греків Донеччини за кордон мають суто економічний, а не політичний характер. Протягом першого десятиріччя незалежності Української держави була сформована якісна політико-правова база забезпечення прав національних меншин. Вона включає, насамперед, такі базові документи, як Конституція України 1996 р., Декларація “Про державний суверенітет України” 1990 р., Декларація прав національностей України 1991 р., Закони України “Про національні меншини в Україні” 1992 р. До 2004 р. були створені та діяли в системі державних органів влади спеціалізовані структури, які здійснювали державну політику в сфері міжнаціональних відносин, реалізуючи в районах компактного проживання національних меншин, зокрема й грецької, програми їхнього національно-культурного розвитку, тісно співпрацюючи з представниками громадських об’єднань греків Донеччини. Основними напрямками роботи таких товариств є організація вивчення мови материкової Греції, збереження звичаїв і традицій свого народу, вивчення історії грецької меншини Донецької області. Однак ефективність подібної роботи знижується через відносну пасивність греків нашого краю, насамперед молоді. Значну зацікавленість життям грецького населення України і, зокрема, Донецької області, виявляють і за межами нашої держави. Всесвітня Рада греків зарубіжжя, уряд, громадські об’єднання і приватні особи Греції намагаються поліпшити умови життя своїх співвітчизників на Донеччині, відкриваючи медичні центри, розширюючи матеріальну базу навчальних закладів, розвиваючи підприємництво в місцях компактного помешкання грецького населення. Представники Грецької Республіки і УАЕ організовують для українських греків туристичні поїздки на землю давньої Еллади, причому для громадян України, котрі можуть документально підтвердити своє грецьке походження, такі подорожі безкоштовні. Це сприяє відродженню національної самосвідомості й традиційної культури греків нашого краю. Здійснене автором дослідження дозволяє запропонувати наступні рекомендації представникам влади, громадськості, науковцям: в Україні повинен діяти єдиний орган управління процесом розвитку національних меншин, мають бути визначені джерела фінансування його роботи; вирішити проблему національної ідентифікації громадян України, і, зокрема, греків. За бажанням представників етнічних меншин вписувати в їхні документи громадянського стану інформацію про національне коріння; давати через ЗМІ більше інформації про культуру, традиції греків Донеччини і сучасної Греції; для подальшої ефективної роботи громадських об’єднань греків Донеччини необхідно залучати більше молоді; сьогодні виникла гостра потреба виробити необхідні правові гарантії захисту інтересів тих громадян України, котрі знаходяться за кордоном. Найбільш ефективним механізмом гарантування прав українських трудових емігрантів є укладання міждержавних угод про їх працевлаштування та соціальний захист; розробити систему обліку (вік, національність, освіта, сімейне положення, робота за фахом, причини, напрями і терміни еміграції) трудових емігрантів і намагатися працевлаштувати їх в рідній країні. |