Анотація до роботи:

Паньків Н.М. Демогеографічний розвиток гірських районів Українських Карпат. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.02 – економічна і соціальна географія. — Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2001 р.

Досліджено демогеографічний розвиток гірських районів Українських Карпат за 40-річний період (1959-1999 рр.). Дається своє розуміння поняття ”демогеографія”, її структури та взаємозв’язків з іншими науками. Розглянуто особливості та проблеми демогеографічного вивчення гірського адміністративного району, запропоновано основні етапи і підходи у його дослідженні.

Проаналізовано вплив природно- та історико-географічних і соціально-економічних факторів на демографічну структуру населення регіону в часовому та територіальному аспектах. Вперше проведено аналіз динаміки чисельності населення гірських районів Українських Карпат в розрізі висотних рівнів з інтервалом 100 м. На основі комплексного аналізу основних показників природного та механічного рухів, статево-вікової структури населення, впливу демогеографічного розвитку на особливості розселення виявлено та картографовано їхні динамічні особливості та просторові відмінності. Здійснено демогеографічне районування території дослідження і побудовано карту розміщення населення, що враховує особливості орографії та ступінь використання земельних ресурсів.

На основі вивчення демогеографічного розвитку гірських районів Українських Карпат, аналізу природних, історичних, соціально-економічних факторів, беручи до уваги сучасний стан демографічної ситуації та державні заходи, спрямовані на створення умов для поліпшення життєдіяльності населення гірських районів, ми дійшли таких висновків.

1. Часові особливості демогеорафічного розвитку гірських районів Українських Карпат — 1959–1989 рр. та 1989–1999 рр. виділені нами в хронологічних рамках дослідження, відрізняються динамічними характеристиками демографічної структури населення, що сформувалася в певних часових інтервалах на основі взаємодії демографічної, економічної, суспільної сфер держави. Період 1959–1989 рр. характеризується рівномірним, позитивним демографічним розвитком: значним збільшенням чисельності населення, рівня народжуваності, незначними міграційними переміщеннями (за винятком маятникової та сезонної міграції), молодою статево-віковою структурою. На цій основі в регіоні сформувався значний внутрішній демографічний потенціал. Він становить резерв люд- ських ресурсів, який зберігається і нині.

2. Перехід до нової стадії демографічного розвитку в Україні у середині 50-х років призвів до зниження показників відтворення населення (насамперед природного приросту) в гірських районах Українських Карпат на початку 90-х років, що зумовило частково скорочення чисельності населення регіону дослідження, починаючи з середини останнього десятиріччя. У динаміці населення виділяються такі чотири етапи:

І етап (1989–1993 рр.), під час якого спостерігалося зростання чисельності населення;

ІІ етап (1993–1995 рр.) – так званий “кризовий”, оскільки саме тоді відбулося зменшення чисельності населення як в окремих гірських районах (крім гірських районів Закарпатської області), так і регіону загалом. Цей період через значне зменшення чисельності міського населення можна назвати періодом “кризи” міських поселень;

ІІІ етап (1995–1997 рр.) – стабілізація чисельності населення, коли чисельність населення регіону зросла на 0,1 % (сільське населення збільшилося на 2,5%, міське – зменшилося на 6,8 %);

ІV етап (починаючи з 1997 р.) – сучасний, це період постійного зменшення чисельності населення.

3. Для виявлення впливу природних умов і соціальних факторів на динаміку чисельності населення гірських районів Українських Карпат, досліджено висотні пояси з інтервалом 100 м та обчислено кількість населення, яке жило у вказаних межах у 1959—1999 рр. Це дало змогу виявити процес повільного “сповзання” населення з гір на рівнинні території, при практично незмінних показниках їхньої чисельності. Так, якщо в 1959 р. на висоті понад 700 м у регіоні жило 12,3%, то в 1999 р. – 10,2% від всього населення. Така тенденція особливо характерна для гірських районів Івано-Франківської області (зменшення з 21,1% у 1959 р. до 17,8% у 1999 р.).

4. Проведена типологія демографічної структури населення дає змогу виявити відмінності у демографічних процесах на північно-східних та південно-західних макросхилах Українських Карпат не тільки у процесі “сповзання” населення, а й у статево-віковій структурі населення регіону, основних показниках відтворення та їхньому впливі на особливості розселення. Райони північно-східних схилів займають більшу, ніж райони південно-західних схилів територію, на якій живе на 90 тис. осіб більше, особливо у сільській місцевості (на 59 тис. осіб). Майже удвічі більше тут населених пунктів, проте їхня середня людність значно нижча, ніж у районах південно-західних схилів. Менша виположеність північно-східних схилів, значні абсолютні висоти та крутизна у поєднанні із залісненістю території слугують лімітуючими факторами в процесі заселення й освоєння цих районів.

5. Дослідження основних показників відтворення населення гірських районів Українських Карпат засвідчили збільшення кількості гірських районів з проявами погіршення демографічної ситуації, що дало змогу виділити в їхніх межах такі демогеографічні ареали:

а) депопуляційні, приурочені в основному до адміністративних районів, які частково охоплюють як гірські території, так і Передкарпаття та Закарпаття. Загальний показник природного приросту в їхніх межах становить (-0,2)^о/_оо — (-3,8)^о/_оо;

б) близькі до депопуляційних, що охоплюють гірські райони Івано-Франківської області (Рожнятівський, Богородчанський, Надвірнянський), для яких характерні показники природного приросту від 0,1 до 2,1^о/_оо;

в) ареали з додатним показником, які характеризуються і вирізняються позитивним, відносно високим природним приростом (2,6–5,6^о/_оо), що нині в межах України є унікальним явищем (Міжгірський, Хустський, Рахівський, Верховинський, Путильський райони).

6. Враховуючи значну сучасну міграційну рухомість населення регіону виділено три міграційні потоки: внутрішньорегіональний, міжрегіональний і міждержавний. Серед них переважає міжрегіональна міграція (“мінус” 2394 особи станом на 1 січня 2000 р.), що становить 48,4% загального показника сальдо міграції. На внутрішньорегіональну та міждержавну міграції припадає 45,0 та 6,6% відповідно. Для сільського населення в межах регіону переважаючою є міжрегіональна, для міського – внутрішньорегіональна міграція. За рахунок значного міграційного скорочення (“мінус” 3,6^о/_оо), при незначному позитивному природному прирості (0,2^о/_оо) у регіоні дослідження сформувався негативний загальний приріст населення (“мінус” 3,4^о/_оо). Міграційні показники ще раз засвідчують прив’язаність населення гірських районів до своєї землі.

7. Розподіл населення за статтю і віком є важливим соціально-географічним показником. За десятирічний період (1989–1999 рр.) у розподілі населення гірських районів за віковими групами простежуються такі зміни:

збільшився відсоток населення, старшого за працездатний вік, як у загальній структурі населення (20,5% у 1999 р. проти 18,8% у 1989 р.), так і серед міського та сільського населення;

частка осіб у віковій групі, молодшій за працездатний вік, зменшилася (26,2% у 1999 р. проти 27,1% у 1989 р.), особливо серед міського населення, в той час коли для сільського населення вона зросла на 1%;

дещо зменшилося відсоткове значення працездатних осіб, в основному за рахунок сільських жителів (49,5% у 1999 р. проти 52,2% у 1989 р.).

Зміни у розподілі осіб різних вікових категорій сталися через:

1. зниження темпів природного приросту;

2. інтенсивну еміграцію працездатного населення;

3. старіння вікової структури населення регіону.

Внаслідок цих та інших причин статево-вікова структура населення гірських районів змінилася з прогресивної у 1989 р. на стаціонарну.

8. Сучасна демографічна ситуація в регіоні, значний резерв трудового потенціалу в поєднанні з обмеженими капіталовкладеннями в економіку гірських районів загострює проблему зайнятості населення і потребує розробки програм демографічного, економічного, соціального розвитку, спрямованих на інтеграцію його суб’єктів в усі сфери економічного і суспільного життя.

9. Розроблена серія карт, зокрема, карта розміщення населення дала змогу проаналізувати сучасне розташування людей на території гірських районів Українських Карпат. Вона засвідчила нерівномірність розміщення населення, що виявилася у відмінних (полярних) показниках щільності населення залежно від гіпсометрії, а також його мозаїчність (ареальність). Найбільша щільність населення характерна для міжгірських котловин та річкових долин (300–400 осіб/км²).

10. Вивчення впливу демографічних показників на розселення населення в гірських районах засвідчило, що міські населені пункти тут виконують роль організаційних центрів сільської місцевості, яка, своєю чергою, виступає як резервна територія поповнення міського населення. Незважаючи на те, що гірські райони Українських Карпат – це регіон здебільшого сільського розселення, процес урбанізації не оминув його. Відбулося збільшення кількості міст і селищ міського типу (від 16 міст та 27 селищ міського типу в 1959 р. до 17 міст та 34 селища міського типу в 1999 р.), підвищення питомої ваги міського населення в загальній чисельності населення регіону (з 17,7 до 27,9 %), впровадження міського способу життя, утворення нових форм розміщення міського та сільського населення у вигляді локальних взаємозв’язаних вузлів на чолі з містами й селищами міського типу. Серед усіх міських поселень у регіоні переважають поселення (24) з чисельністю 5–10 тис. осіб на відміну від 1959 р., коли чисельно домінували міські поселення (21 населений пункт) людністю 2–5 тис. осіб.

11. Сільське розселення є складовою системи розселення гірських районів. Станом на 1 січня 2000 р. на території регіону налічувалося 918 сільських поселень з чисельністю населення 1093,8 тис. осіб. За 40-річний період окреслилася тенденція до збільшення (на 21 поселення) кількості сільських поселень, хоча чисельність сільського населення в них зросла на невелику кількість. За функціональними особливостями більшість із них належить до сільськогосподарського типу (дисперсного та рівномірного підтипів розселення). З початком сучасної економічної реформи великі сподівання стосовно відродження села покладаються на розвиток приватних господарств.

12. Оздоровлення демографічної ситуації в гірських районах Українських Карпат неможливе без державного втручання, що пов’язане з функціонуванням міжнародного договору “Міжрегіональні асоціації – Карпатський Єврорегіон” (1993 р.) та Закону України від 15 лютого 1995 року “Про статус гірських населених пунктів”.

Публікації автора:

1. Паньків Н.М. Динаміка чисельності населення Закарпатської області за післявоєнний період (1959-1999 рр.) // Вісник Львівського університету: Серія географічна. — 1998. — Випуск 21. — С.180-184.

2. Паньків Н.М. Історія заселення та господарського освоєння гірських районів Львівщини // Історія Української географії. — Тернопіль, 2000. — Випуск 1. — С.85-87.

3. Паньків Н.М. Динаміка кількості сільського населення в межах Українських Карпат // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми природокористування Карпатського регіону”. — Коломия, 2000. — С.198-199.

4. Паньків Н.М. Статево-вікова структура населення гірських районів Українських Карпат // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського: Серія “Географія”. — 2001. — Випуск 2. — С.114-119.

5. Паньків Н.М. Динаміка кількості населення Закарпаття за висотними поясами // Вісник Львівського університету: Серія географічна. — 2001. — Випуск 28. — С.164-167.