У дисертації здійснено теоретичне узагальнення результатів дослідження і пропонується нове розв’язання наукових завдань, пов’язаних з делегуванням повноважень місцевими органами влади, формулюються конкретні пропозиції та рекомендації, основні з яких наступні: 1. Проблема делегованих повноважень має виключне значення для всіх державно-правових реформ, оскільки напряму впливає на процес і обсяг реалізації прав і свобод громадян, тому що стан реалізації прав і свобод людини прямо залежить від ефективності діяльності системи органів державної влади і системи органів місцевого самоврядування. Враховуючи те, що делегування повноважень є відносно новим, малодослідженим явищем, воно відповідно потребує розвитку і удосконалення. Відсутність досліджень інституту делегованих повноважень стає на заваді нормальному становленню, розвитку і взаємодії місцевих органів публічної влади. 2. Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядуванння є складовими системи місцевих органів публічної влади. Виконання органами місцевого самоврядування делегованих державних повноважень не дає підстав на включення органів місцевого самоврядування до системи органів державної влади. 3. Зважаючи на те, що правові норми, які врегульовують питання делегування повноважень “розпорошені” у законодавстві України, вважається за доцільне прийняття єдиного закону “Про делеговані повноваження”, який би закріпив основні положення делегованих повноважень, визначив суб’єктний склад делегованих повноважень, врегулював процес делегування повноважень, встановив порядок передачі фінансових та/або матеріальних ресурсів на виконання делегованих повноважень, визначив відповідальність за невиконання делегованих повноважень, закріпив систему контролю за реалізацією делегованих повноважень та встановив порядок розгляду спірних питань, що виникають в ході реалізації делегованих повноважень. 4. Доцільно встановити на законодавчому рівні невичерпний перелік повноважень, які можуть бути делеговані делегуючим суб’єктом, і вичерпний виключний перелік повноважень, які взагалі не можуть бути делеговані. При цьому до повноважень, які взагалі не можуть бути делеговані доцільно віднести повноваження, які мають загальнодержавне значення, в т.ч.: забезпечення національної безпеки, охорона державної таємниці тощо. 5. Норми про делегування повноважень від органів державної влади органам місцевого самоврядування, так само як і від органів місцевого самоврядування органам державної влади повинні викладатися не імперативним, а диспозитивним способом. 6. В процесі делегування повноважень, делегуючий суб’єкт наділяє власними повноваженнями делегованого суб’єкта. При цьому делегуючий суб’єкт формально не втрачає зазначені повноваження, вони залишаються в його компетенції, він лише надає право їх реалізації делегованому суб’єкту на певний час і на певній території. У делегованого ж суб’єкта внаслідок отримання делегованих повноважень розширюється перелік повноважень, але він є підконт-рольним в частині виконання делегованих повноважень делегуючому суб’єкту. 7. На думку дисертанта, необхідно законодавчо закріпити можливість повернення делегованих повноважень до делегуючого суб’єкту, у разі невиконання або неналежного виконання суб’єктом, якому делегуються повноваження, цих повноважень і вирішити при цьому питання про судовий розгляд спорів, що виникають з адміністративно-договірних відносин у сфері делегування повноважень. 8. Вважається, що окрім визначених вже ознак юридичної природи делегованих повноважень їй властиві наступні обов’язкові ознаки: 1) делегування повноважень має базуватися на вільному волевиявленні обох суб’єктів делегування; 2) делегування повноважень повинно супроводжуватися укладенням адміністративного договору; 3) делегування повноважень має обов’язково супроводжуватися передачею фінансових та/або матеріальних ресурсів для забезпечення належної реалізації делегованим суб’єктом делегованих повноважень; 4) делегований суб’єкт несе юридичну відповідальність за належне виконання делегованих повноважень. 9. З урахуванням природи делегованих повноважень в результаті дисертаційного дослідження дисертант пропонує авторські визначення понять “делеговані повноваження” і “делегування повноважень”. Делеговані повноваження – власні повноваження делегуючого суб’єкта, що надаються з метою найбільш ефективної їх реалізації делегованому суб’єкту шляхом укладення адміністративного договору або за законом. Делегування повноважень - процес передачі власних повноважень делегуючого суб’єкта делегованому суб’єкту, який базується на вільному волевиявленні обох суб’єктів делегування, здійснюється для найбільш ефективної реалізації зазначених повноважень, супроводжується передачею відповідних фінансових та/або матеріальних ресурсів і оформлюється шляхом укладення адміністративного договору або відповідним законодавчим актом. Відповідно, суб’єкт делегування – орган публічної влади, що приймає участь у процесі делегування повноважень 10. Делегування повноважень, як один із способів встановлення компетенції місцевих органів публічної влади, є важливою складовою частиною децентралізації виконавчої влади, що має велике значення для всіх процесів побудови правової держави і, зокрема, для підвищення ефективності діяльності системи місцевих органів публічної влади. 11. Система органів публічної влади має бути збалансованою, в ній неможливі елементи дублювання та домінування однієї управлінської структури над іншою. Законодавчо мають бути розмежовані поняття “повноваження державної влади (органу виконавчої влади)”, “повноваження місцевого самоврядування”. До повноважень державної влади мають бути віднесені повноваження, наслідки виконання яких пов’язані із інтересами населення України в цілому, в той час, як наслідки виконання повноважень місцевого самоврядування спрямовані на безпосереднє забезпечення життєдіяльності територіальної громади, пов’язані з її інтересами. Необхідно внести відповідні зміни та доповнення до чинних Законів України “Про місцеві державні адміністрації” та “Про місцеве самоврядування в Україні” з урахуванням необхідності перерозподілу функцій та повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, вирішення питання про можливість утворення на обласному та районному рівнях виконавчих органів відповідних рад, регламентувати на законодавчому рівні порядок розгляду і розв’язання компетенційних спорів між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади. 12. Правове і організаційне забезпечення формування матеріальних та фінансових основ місцевого самоврядування має базуватися на основі чіткого визначення статусу комунальної власності, внутрішніх та зовнішніх джерел формування місцевих бюджетів та позабюджетних коштів місцевого самоврядування, забезпечення самостійності місцевих бюджетів, розроблення та запровадження механізму фінансового вирівнювання для забезпечення мінімальних соціальних стандартів у межах всієї території країни. 13. Ефективна реалізація делегованих повноважень можлива лише тоді, коли держава зможе реально забезпечувати їх фінансування. Необхідно чітко визначити у Бюджетному кодексі України порядок фінансування делегованих повноважень. При цьому необхідно відокремлювати зазначені джерела доходів місцевих бюджетів від власних доходів. Виконання власних повноважень органів місцевого самоврядування має забезпечуватися власними надходженнями та державними трансфертами, коли власних ресурсів недостатньо. Виконання делегованих повноважень має в повному обсязі фінансуватися з державного бюджету, коли делегуються державні повноваження або у випадку делегування власних повноважень органів місцевого самоврядування, в порядку, передбаченому адміністративним договором. 14. Необхідно усунути недоліки в законодавстві України стосовно можливості „переделегування” повноважень, які, зокрема, мають місце у Бюджетному кодексі України і полягають у тому, що Бюджетним кодексом України закріплено порядок передачі видатків на виконання делегованих державних повноважень між місцевими бюджетами, що, відповідно, припускає можливість здійснення „переделегування” делегованих державних повноважень. Адже зазначене положення суперечить природі делегованих повноважень. 15. Необхідно законодавчо врегулювати питання правового статусу комунальної власності, порядок передачі об‘єктів комунальної власності у зв‘язку з делегуванням повноважень; встановити перелік об’єктів комунальної власності, які не можуть бути відчужені або приватизовані тощо. 16. Більшість з статутних документів територіальних громад являє собою систему адаптованих до місцевих умов норм чинного законодавства України про місцеве самоврядування. Необхідно запровадити практику вирішення неврегульованих законодавством питань на місцях у статутах територіальних громад. Вважається за доцільне також безпосередньо у статутах врегульовувати порядок передачі повноважень, відповідальність суб’єктів делегування за невиконання чи неналежне виконання делегованих повноважень, інші процедурні питання, що виникають в ході реалізації делегованих повноважень. | 