У висновках узагальнені результати дослідження, сформульовано ряд положень науково-теоретичного та практичного характеру, а саме: 1. Давність у цивільних правовідносинах – це сплив визначеного строку за умов, встановлених законом, який спрямований на припинення або набуття цивільних прав та обов’язків (на підставі такого поняття давності в цивільних правовідносинах даються поняття різних видів давності, зокрема позовної, набувальної та давності примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку (давності пред’явлення виконавчого документа до виконання). 2. В залежності від того, який із елементів права на захист припиняється зі спливом строку давності, погашувальна давність поділяється на: 1) давність, якою погашується право на звернення з вимогою про прийняття рішення про захист (позовна давність); 2) давність, якою погашується право на звернення з вимогою про примусове виконання рішення про захист (давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку). 3. Диспозитивність у застосуванні правових наслідків спливу позовної давності повністю узгоджується з частиною другою статті 30 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої докази у справі подаються сторонами. 4. Із закінченням позовної давності погашується право на захист. Воно вважається припиненим з моменту набрання законної сили рішенням суду про відмову у захисті в зв’язку зі спливом позовної давності. 5. За набувальною давністю не виникає право власності на: 1) речі вилучені з цивільного обороту; 2) речі, які можуть належати лише певним учасникам обороту, якщо давнісний володілець не є таким учасником; 3) речі, перебування яких в обороті допускається за спеціальним дозволом, якщо такого дозволу немає у давнісного володільця. Набувачами права власності за набувальною давністю, окрім фізичних і юридичних осіб, є інші учасники цивільних відносин: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. 6. З метою розвитку інституту набувальної давності, під добросовісним треба розуміти заволодіння чужим майном з будь-яких підстав, не заборонених законом, а не лише на підставі договору з невласником майна. 7. Строк набувальної давності не може закінчитися раніше ніж спливе позовна давність. Тому переривання та зупинення позовної давності повинно спричиняти переривання і зупинення строків набувальної давності. 8. Давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку не слід вважати процесуальним строком. Вона, як і позовна давність, є інститутом матеріального права. Давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку базується на строках для звернення за захистом порушеного або оспорюваного матеріального права, яке визнано або підтверджено судом. 9. Закон України „Про виконавче провадження” запропоновано доповнити новою статтею, в якій передбачити перелік вимог, на які не поширюється давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку. Цей перелік вимог повинен співпадати з переліком вимог, на які не поширюється позовна давність. 10. Тривалість строків давності примусового виконання повинна залежати не від виду рішення, яке підлягає примусовому виконанню, а від виду матеріального цивільного права, що має бути примусово реалізоване. Визнано доцільним тривалість строків давності примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку зрівняти із тривалістю загальної та спеціальних видів позовної давності. 11. В умовах, коли позовна давність буде застосовуватися судом лише за заявою сторони у спорі, таке положення варто встановити і для застосування правових наслідків спливу строку давності примусового виконання. Правові наслідки спливу строку давності примусового виконання теж повинні застосовуватися лише за заявою боржника. 12. Статтю 23 Закону України „Про виконавче провадження” запропоновано викласти в новій редакції: „Наслідки спливу строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання Особа, яка виконала рішення, що підлягає примусовому виконанню після спливу строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання, не має права вимагати повернення виконаного. Державний виконавець приймає виконавчий документ до провадження незалежно від спливу строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання. Наслідки спливу строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання застосовуються державним виконавцем лише за заявою боржника, зробленою до фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом. Сплив строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання, про застосування якого заявлено боржником, є підставою для відмови у примусовому виконанні. Майно, передане стягувачеві до подання боржником заяви про застосування наслідків спливу строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання, поверненню не підлягає.
Боржник, який на виконання рішень у немайнових спорах вчинив дії чи утримався від їх вчинення на користь стягувача до моменту, коли ним була зроблена заява про застосування наслідків спливу строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання, не може від них відмовитись. Якщо державний виконавець за заявою стягувача визнає поважними причини пропущення строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання, рішення підлягає примусовому виконанню”.
| 