У результаті проведеного дослідження автором зроблено такі висновки: Постать визначного українського вченого, доктора геолого-мінералогічних наук, професора Д. Г. Віленського (1982–1960) вперше стала об’єктом дисертаційної роботи. Дослідження діяльності вченого у всіх його аспектах показало відсутність всебічного наукового аналізу та обмаль в Україні відомостей про його науково–педагогічну діяльність, незнання окремих сторін біографії та світогляду вченого, не використання у науковому обігу нових архівних, документальних і літературних матеріалів. У сукупності це не дозволяло глибоко і всебічно репрезентувати особистість Д. Г. Віленського та його науково-педагогічну діяльність у галузі ґрунтознавства. Нами зібрано і введено до наукового обігу низку документів, які розкривають Д. Г. Віленського як особистість, вченого ґрунтознавства, популяризатора науки. Використано матеріали російських архівів і документів, що знаходяться у сімейному архіві доньки Наталії Дмитрівни Віленської. Аналіз джерельної бази дав змогу встановити, що у своїй сукупності зазначені в дисертації групи джерел становлять багатий і різноманітний корпус документального забезпечення досліджуваної проблеми. Їх комплексне використання дало можливість досягти мети дисертаційного дослідження, показати значення концептуальних засад наукової спадщини вченого в розвитку ґрунтознавства та визначити періоди життя й діяльності професора Д. Г. Віленського: І період (1911–1917) – навчання на сільськогосподарському відділенні Київського політехнічного інституту, формування світогляду і сфери наукових поглядів для потреб рослинництва; ІІ період (1917–1921) – початок викладацької діяльності в Саратовському університеті. Наукова робота з геоботанічних проблем при Краєвій сільськогосподарській дослідній станції; ІІІ період (1921–1924) – педагогічна робота при Тіфліському (Тбіліському) політехнічному університеті. Початок дослідницької діяльності у галузі ґрунтознавства; ІV період (1924–1930) – педагогічна та науково-дослідна робота з питань агрогрунтознавства при Харківському сільськогосподарському інституті ім. Раковського; V період (1930–1933) – педагогічна діяльність у Київському гідромеліоративному інституті та наукова робота у Всеукраїнському науково–дослідному інституті агрогрунтознавства та хемізації сільського господарства.(м. Київ); VI період (1933–1960) – дослідна і наукова робота з питань ґрунтознавства, географії ґрунтів та історії грунтознавства у Московському державному університеті ім. М. В. Ломоносова.
4. Становлення особистості вченого, його високих загальнолюдських моральних якостей проходило під впливом родини священика, а також викладачів Київського політехнічного інституту, одним з яких був професор П. Р. Сльозкін. Формування світогляду майбутнього вченого припало на початок ХХ століття, на часи прогресивного розвитку галузевої науки, відкриттів і сподівань української нації, її відродження. В діяльності Д. Г. Віленського яскраво проявилися риси талановитого науковця й організатора науки. Його успіху сприяли неординарні здібності грунтознавця-дослідника та експериментатора, надзвичайна працелюбність, самоорганізованість, цілеспрямованість і високий професіоналізм. 5. Виявлено, що наукові інтереси Д. Г. Віленського були пов’язані із завданнями, які ставилися перед ґрунтознавчою наукою, потребами сільськогосподарського виробництва і розвивалися в руслі вітчизняної та світової ґрунтознавчої науки. Нами визначено основні напрями діяльності вченого: розроблена теорія походження солонців у зв’язку з історією четвертинного періоду, вивчена географія цих ґрунтів, проведені перші польові досліди із штучного створення солонців і організовані перші стаціонарні дослідження з меліорації солонців на півдні України; розроблена оригінальна класифікація ґрунтів на основі аналогічних генетичних рядів розвитку ґрунтоутворюючого процесу; ряд робіт Д.Г. Віленського присвячено вивченню ґрунтової структури і природи фізичної зрілості ґрунтів, в яких встановлено, що для кожного ґрунту існують певні межі вологості, при яких обробіток сприяє утворенню грудкуватої структури з максимально можливою щільністю грудок, розроблені нові методи вивчення ґрунтової структури та її щільності. За цією методикою згодом сконструйовано ряд нових приладів. Доведено, що під керівництвом Д. Г. Віленського на кафедрі географії ґрунтів Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова розгорнулася науково-дослідна робота, що охопила розробку методики великомасштабного картографування, вивчення генезису і географії ґрунтів. У Московському університеті професор Віленський працював з 1933 року і до кінця свого життя. В 1939 році заснував кафедру географії ґрунтів на геолого-грунтовому факультеті, був протягом десяти років деканом цього факультету, як професор читав багато лекційних курсів. У 1958 р. Д. Г. Віленський опублікував перший навчальний посібник з історії ґрунтознавства в Росії, а в 1961 р. (вже посмертно) – вийшов навчальний посібник „География почв”. Протягом багатьох років Д. Г. Віленський був постійним консультантом, експертом і керівником наукових досліджень при будівництві й освоюванні великих зрошувальних систем у районах Дніпробуду, Каховки, Волго-Дону, Куйбишевської ГЕС. З’ясовано, що в останні роки життя Д. Г. Віленський очолював і координував у Московському університеті велику комплексну міжвузівську наукову роботу з проблем природного та економіко-географічного районування СРСР для потреб сільського господарства. 6. Доведено і показано важливість науково-організаційної діяльності вченого як популяризатора науки. Працюючи у Всеукраїнському науково-дослідному інституті агрогрунтознавства та хемізації сільського господарства та інших навчальних закладах, Д. Г. Віленський керував науково-дослідною роботою з питань ґрунтознавства та географії ґрунтів, надавав науково-методичну допомогу з їх картографування, щорічно брав участь у міжнародних, всесоюзних і українських наукових конференціях, нарадах. Свідченням великого наукового авторитету у цивілізованому світі професора Д. Г. Віленського є його обрання у 1930 році секретарем, а у 1935 році – Президентом Міжнародної комісії з класифікації, картографії і географії ґрунтів і віце-президентом Міжнародної солонцевої комісії, в 1933 р. – членом Американського географічного товариства, в 1947р. – членом-кореспондентом Академії сільськогосподарських наук Чехословаччини. Д. Г. Віленському належить внесок у розвиток галузевої періодики як головного редактора і члена редколегії журналу „Почвоведение”. 7. Показано, що наукова спадщина професора Д. Г. Віленського налічує понад 195 опублікованих праць, у тому числі 23 вийшли іноземною мовою. З’ясовано, що найбільшою популярністю користувалися і користуються роботи в галузі класифікації і географії ґрунтів, генезису і меліорації засолених ґрунтів, історії ґрунтознавства. За великі заслуги в розвитку науки, підготовці кадрів спеціалістів і науково-суспільній діяльності Д. Г. Віленський був нагороджений орденом „Знак Почета”, медаллю „ За доблестный труд в Великой Отечественной войне”. |
