Анотація до роботи:

Буніятова І. Р. Становлення складнопідрядного речення в давньо-германських мовах (IV-XIII ст.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 – германські мови. – Київський національний лінгвістичний університет, Київ, 2004.

Дослідження зосереджено на вивченні загальних тенденцій розвитку давньогерманського складнопідрядного речення й індивідуальних шляхів його становлення в західних, північних і східних мовах, реконструкції прототипу в прагерманській мові. Доведено, що основним витоком гіпотаксису в давньогерманських мовах був паратаксис. Сфера дії іншого джерела формування – реінтерпретації одиниць нижчого синтаксичного рівня – була обмежена через слабку розвиненість віддієслівних імен та їхніх предикативних характеристик у давньогерманських мовах.

У дисертації відтворено процес становлення складнопідрядного речення від доісторичної доби до перших пам’яток германської писемності як багатоступінчастий перехід від атрибутивних утворень до відносних речень, оформлених семантично прозорими сполучниками. Поступове ускладнення поверхневої структури простого речення відбувалося за рахунок актуалізації предикативного потенціалу пропозитивних одиниць й уведення в поверхневу структуру речення наявних у мові сполучних засобів.

Матеріал давньогерманських писемних пам’яток (IV-XIII ст.) засвідчує, що складнопідрядне речення функціонувало у дописемний період розвитку цих мов. Це підтверджується наявністю розвинутої системи типів підрядного зв’язку в готській та результатами реконструкції у прагерманській мові, теоретичним підґрунтям якої слугує принцип реінтерпретації синтаксичних одиниць. Процес формування підрядних відносних речень від доісторичної доби до перших пам’яток германської писемності відтворено як багатоступінчастий перехід від атрибутивних утворень до відносних речень, оформлених релятивними маркерами, що походять від дейктичних елементів.

Розгортання редукованих пропозитивних одиниць, наявних у складі простого речення в прамові, в одиниці вищого синтаксичного рівня відбувалося шляхом актуалізації їх предикативного потенціалу й ускладнення поверхневої структури. Покладена в основу принципу уніформітарності Р. Ласса ідея стосовно неможливості реконструювання явищ прамови, які відрізнялися б від явищ, що існують у сучасних мовах, співзвучна концепції реферованої дисертації про плинність поверхневих і незмінність предикатно-аргументних структур речення в діахронії.

Теорія “двох шляхів” розвитку гіпотаксису пояснює спільні для германських мов історичні процеси утворення складнопідрядних речень. Основним джерелом гіпотаксису є паратаксис або суположення низки первісно незалежних речень у складне поліпредикативне ціле. Доведено, що утворення складнопідрядних речень шляхом реінтерпретації синтаксичних одиниць нижчого рівня було обмеженим через слабку розвиненість давньогерманської системи віддієслівних імен та їхніх предикативних ознак.

Перехід від паратаксису до гіпотаксису є поступовим процесом, початок якого припадає на дописемний період розвитку германських мов. На певному етапі логіко-семантичний зв’язок між двома контактно розміщеними самостійними реченнями починає супроводжуватися незмінюваними частками з невиразною семантикою (двн.-англ. (e), двн.-в.-нім. te/de, двн.-сакс. the, двн.-ісл. er/es). Початкове призначення таких маркерів дискурсу полягало у поділі тексту на окремі періоди зі спільною темою. На наступному історично засвідченому етапі коло дейктичних за своїм походженням конекторів розширюється. Вони охоплюють кілька категорій частиномовних одиниць: частки, займенники, прислівники й сурядні сполучники. Омонімія зазначених сполучних слів, яка ускладнює інтерпретацію типу зв’язку у складному реченні, є характерною рисою синтаксису давньогерманських мов. Для досягнення більшої прозорості в оформленні гіпотаксису давньогерманські автори вдавалися до подвоєння матеріально тотожних прислівників і сполучників (корелятивний тип зв’язку).

Гетерохронність становлення гіпотаксису в різних давньогерманських ареалах є об’єктивно засвідченим фактом історії розвитку досліджуваних мов. Формування складнопідрядного типу зв’язку не обмежується часовим зрізом IV-XIIІ ст., у тому числі в найбільш розвиненому західногерманському ареалі. Названий континуум мов протистоїть гото-скандинавському за способом організації складнопідрядного речення.

Визначення давнього періоду розвитку досліджуваних мов як перехідного у становленні гіпотаксису ґрунтується на цілому ряді фактів. По-перше, це особливості структури та функціонування сполучників, що беруть участь у реалізації гіпотаксису. В досліджуваний період для них характерні омонімія, полісемія і, навіть, універсальність. Незмінювані частки недиференційовано вживалися на позначення майже всіх типів підрядного зв’язку. Про те, що гіпотаксис знаходився у стадії активного формування, свідчить також спорадичне вживання особових і присвійних займенників поряд із вказівними у функції сполучних засобів. По-друге, це особливості двох інших засобів розрізнення головного й підрядного речень: порядку слів та оформлення залежного дієслова в оптативі, становлення яких припадає на писемний період історії германських мов. В західногерманських мовах засвідчено непослідовну реалізацію змісторозрізнювальних ознак гіпотаксису: кінцева позиція дієслова у підрядному реченні, незакріпленість оптатива за певним типом підрядних речень. По-третє, для мови давньогерманських текстів характерна висока варіативність порядку слів поверхневої структури речень, похідних від SOV-, SVO- та VSO-моделей. Співіснування складних синтаксичних цілих, оформлених сурядним і підрядним зв’язком, характерне для давньоісландської мови з високою питомою вагою прямого мовлення як у сагах, так і в поетичних пам’ятках. В інших германських мовах паратаксис продовжує бути поширеним засобом синтаксичного зв’язку протягом усього досліджуваного періоду. На користь тези про давній період у розвитку германських мов як перехідний у становленні гіпотаксису свідчить також непослідовність реалізації основної типологічної ознаки синтаксису давньогерманських мов, V2-обмежувача.

Порівняльно-історичне дослідження синтаксису давньогерманського складнопідрядного речення IV-XIII ст., проведене з урахуванням індивідуальності та гетерохронності його виникнення в різних ареалах, відкриває нові можливості подальшого аналізу шляхів його становлення в середній і новий періоди історії германських мов. Розв’язання основних проблем, пов’язаних з кореляцією зовнішніх і внутрішніх чинників мовного розвитку, пошуком інших ймовірних джерел гіпотаксису, впливу перекладів та копіювання праць античних авторів отримає застосування у наступних наукових розробках, присвячених семантиці синтаксичних одиниць, типології граматичних категорій та механізмів мовного розвитку.

Публікації автора:

1. Буніятова І. Р. “Еволюція гіпотаксису в германських мовах (IV-XIII ст.)”: Монографія. – К.: Видавничий центр КНЛУ. – 2003. – 327 с.

2. Buniyatova I. Syntactic frameworks used in cross-linguistic diachronic studies // IATEFL-Ukraine Newsletter. – 1998. – № 11. – P. 7-8.

3. Buniyatova I. A Note on the history of subordination in English and other languages. – Abstracts 31st Poznan Linguistics Meeting. – Poznan: Uniwersytet
im. Adama Mickiewicza, 1998. – P. 11-12.

4. Buniyatova I. A short comment on the origin of some syntactic notions // IATEFL-Ukraine Newsletter. – 1999. – № 17. – P. 3-6.

5. Buniyatova I.Complex Complementation in Old English and Other Old Germanic Languages // Вісник Київського лінгвістичного університету. – Сер. Філологія. – 1999. – Т. 2, № 1. – С. 35-43.

6. Buniyatova I.On the history of non-finite clauses in English and other languages // Selected Proceedings of the XXXIst Annual Meeting of the Societas Linguistica Europaea “Language and Parole in Synchronic and Diachronic Perspective”. – Amsterdam: Pergamon, 1999. – P. 363-373.

7. Буніятова І. Р.Закон узгодження часів у діахронії германських мов // Наукова спадщина проф. Ю. О. Жлуктенка та сучасне мовознавство: Зб. наук. пр. – К.: Вид-во “Логос”, 2000. – С. 42-49.

8. Буніятова І. Р. Ірраціональність vs. раціональність у мові давньогерманських етнічних спільнот // Вісник Київського лінгвістичного університету. – Сер. Філологія. – 2000. – Т. 3, № 2. – С. 47-53.

9. Буниятова И. Р. Модальность древнеанглийского придаточного предложения // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. – Харків: Константа. – 2000. – № 471. – С. 35-41.

10. Буніятова І. Р.Реінтерпретація синтаксичних одиниць як джерело походження гіпотаксису в германських і слов’янських мовах // Вісник Київського лінгвістичного університету. Сер. Філологія. – 2000. – Т. 3, № 1. – С. 26-33.

11. Буніятова І. Р. Розвинута синтаксична система як результат розвинутого мислення // Наукові записки Кіровоградського держ. пед. ун-ту ім. В. Винниченка. – Сер. Філологічні науки (мовознавство). – 2000. – Вип. 22. – С. 77-89.

12. Буніятова І. Р.Терміни “паратаксис” і “гіпотаксис” у контексті еволюції мовних систем // Наукові записки Тернопільського держ. пед. ун-ту ім. В. Гнатюка. – Сер. Мовознавство. – 2000. – № 1. – С. 7-12.

13. Буніятова І. Р.Актуальні питання дослідження історичного синтаксису індоєвропейських мов // Система і структура східнослов’янських мов (До 200-річчя
з дня народження В.І. Даля): Наук. зб. – К.: Нац. пед. ун.-т
ім. М. П. Драгоманова, 2001. – С. 69-77.

14. Буниятова И. Р.Генеративная теория как методологическая основа научного поиска в лингвистике // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. статей. – К.: Київський державний лінгвістичний університет, 2001. – С. 17-22.

15. Буніятова І. Р.Синтаксичні константи в германських мовах (історичний аспект) // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. статей. – К.: Київський державний лінгвістичний університет, 2001. – С. 17-23.

16. Буніятова І. Р. Структура синтаксичних змін германських мов // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КНЛУ. – Сер. Філологія. Педагогіка. Психологія. – 2001. – Вип. 4. – С. 129-135.

17. Буніятова І. Р.Сучасний стан синтаксичної теорії речення та його витоки // Вісник Київського лінгвістичного університету. – Сер. Філологія. – 2001. – Т. 4, № 1. – С. 74-84.

18. Буніятова І. Р.Формування структури давньогерманського речення в контексті етнофілософської дихотомії активність vs. пасивність // Вісник Київського лінгвістичного університету. – Сер. Філологія. – 2001. – Т. 4, № 2. – C. 46-58.

19. Buniyatova I.Reanalysis as a universal tool of explanation. Does it always hold true? // Тези Другої міжнар. конф. дослідників англійської мови “Прагматика у межах та поза межами”. – Харків, 2001. – С. 11-13.

20. Буніятова І. Р. Інтерпретація фрагментів мовної онтології крізь призму культурологічних фактів // Зб. до 70-річчя А. О. Білецького. Київськ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка. – К.: Прайм-М, 2002. – Кн. 1: Мовні і концептуальні картини світу. – № 6. – С. 54-63.

21. Буніятова І. Р.Основні підходи до вивчення складного речення в синхронії та діахронії // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КНЛУ. – Сер. Філологія. Педагогіка. Психологія. – 2002. – Вип. 6. – С. 360-369.

22. Буниятова И. Р.Принципы организации сложноподчиненного предложения в германских языках (исторический аспект) // Язык и культура.– К.: Изд. Дом Дмитрия Бураго, 2002. – Ч. 1: Культурологический компонент языка. – Вып. 4. – С. 45-55.

23. Буніятова І. Р.Про “другий шлях” розвитку гіпотаксису в германських мовах // Вісник Київського лінгвістичного університету. – Сер. Філологія. – 2002. – Т. 5, № 2. – C. 20-30.

24. Буніятова І. Р.Асиндетичний гіпотаксис у давньогерманських мовах: моделі реалізації // Вісник Київського лінгвістичного університету. – Сер. Філологія. – 2003. – Т. 6, № 2. – C. 114-123.

25. Буніятова І. Р.Прислівниково-сполучникова кореляція як засіб оформлення складного речення в давньогерманських мовах // Вісник Київського лінгвістичного університету. – Сер. Філологія. – 2003. – Т. 6, № 1. – C. 36-46.

26. Буніятова І. Р.Рамкова структура західногерманського речення як синтаксична константа давніх мов // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. – Харків: Константа. – 2003. – № 609. – С. 100-106.

27. Буніятова І. Р.Два підходи до реконструкції складного речення у прамові // Система і структура східнослов’янських мов: Зб. наук. пр. – К.: Знання України, 2004. – С. 90-94.