Картографування пам’яток, вивчення умов їх розташування, аналіз матеріальної культури, нумізматичних матеріалів та античного імпорту дало можливість зробити висновок, що селища і могильники черняхівської культури Західного Поділля концентруються переважно у двох великих групах. Перша – у Тернопільському ландшафтному районі (по берегах Серету та басейні Гнізни), друга – у Придністровському, здебільшого у межиріччі Збруча і Смотрича, а також недалеко від впадіння в Дністер Серету та Нічлави. Пам’ятки обох груп мають як спільні, так і відмінні риси. До спільних належать: 1. Розміщення селищ. Обов’язковими умовами для розташування поселень були наявність чорнозему і легкий доступ до води, а також схили із південною, південно-східною, східною, південно-західною чи західною експозицією. Перші дві умови важливіші, ніж остання. Від ґрунтів залежить і густота пам’яток. 2. Біритуалізм у поховальному обряді, одні й ті ж типи конструкції могильних ям, однаковий набір поховального інвентарю. Спостерігається збільшення кількості горщиків і зменшення кількості мисок у пізніх похованнях та різниця у глибині різночасових поховань (пізніші мають більшу глибину). 3. Єдиний господарський уклад. Він базувався на досить високому рівні розвитку орного землеробства і скотарства, початковому етапі виокремлення металообробки, гончарного, частково косторізного і, можливо, каменотесного ремесел у самостійні виробництва, розвинутій торгівлі. Цьому сприяла близькість римських провінцій, що були не тільки ринком збуту, а й джерелом запозичення передових технологій для ремесел. Відмінні риси зафіксовано у житлобудуванні, деяких рисах поховального обряду та типах ліпної кераміки. 1. Для Придністровського регіону характерна наявність як наземних, так і заглиблених жител, площею до 30 кв.м.. Наземні житла були лише каркасно-стовпової конструкції, заглиблені як каркасно-стовпової, так і зрубної. Традиції спорудження заглиблених жител з пічкою-кам’янкою (таких тут більшість) знаходять своє продовження в комплексах гунського часу, і пізніше – в празько-корчацьких. У Тернопільському регіоні зафіксовано виключно наземні будівлі (одно-, дво- і трикамерні). Домінують споруди значних розмірів - від 50 до 100 кв. м. Традиції зведення так званих великих будинків знаходимо у вельбарській культурі. 2. На черняхівських пам’ятках Придністровського регіону опалювальні пристрої в наземних житлах концентруються в основному у північно-західні частині споруди, рідше – у східній. В той час, як у заглиблених їх переважно розташовують у східній частині житла. В житлах гунського часу, коли домінуючим типом стає напівземлянка, тенденція розміщувати печі та вогнища у східному секторі зростає, а в ранньослов’янських кінця V – VI ст. становить майже 100 відсотків. В Тернопільському регіоні печі-кам’янки в другій чверті I тис. н.е. відсутні, глинобитні печі та вогнища локалізуються переважно в центрі будівлі. Таке розміщення опалювальних пристроїв є характерним для великих жител вельбарської культури Волині. 3. Ліпний посуд Тернопільського регіону (Кобилля, Очеретне, Малашівці) за складом формовочної маси, способами обробки поверхні, орнаментацією, формами подібний до посуду вельбарської культури. Частина форм ліпної кераміки з Придністровського регіону наслідує форми гончарного посуду, а ряд форм продовжує побутувати у наступний час у слов’янських старожитностях кін. V – VI ст. 4. У Тернопільському регіоні трупоспалення не перевищують 29%, а на деяких могильниках відсутні зовсім. В той час, як на Придністровських могильниках кремації складають не менше 50%. До того ж, у північних районах були поширені закриті урни (цю функцію виконували не лише горщики, а й миски), а у Придністров’ї урнами були виключно відкриті горщики. Таким чином, можна зробити висновок, що у другій чверті І тис. н.е. Західне Поділля населяли дві етнічні групи: автохтонна – слов’янська та прийшла – германська. Територія першої збігалася з Придністровським, другої – Тернопільським ландшафтним регіоном. Проте їх селища розміщувалися в однакових топографічних умовах, вони мали спільний поховальний обряд, що відрізнявся лише деякими рисами, єдину господарсько-економічну модель, яка характеризувалася досить високим рівнем розвитку господарства і торгівлі. Не виключено, що південний (слов’янський) регіон, у зв’язку із особливостями свого розташування, міг виконувати посередницькі функції у торгових контактах “варварського” світу з римськими провінціями. |
