В результаті комплексного вивчення споруд на поселеннях другої половини VIII – початку Х ст. у степовому регіоні Наддінців’я встановлено, що тут існували такі типи поселень: стійбища – з кочовим укладом життя їх мешканців; пізніше виникли кочовища – з більш визначеним ступенем осілості, та нарешті селища – стаціонарні населені пункти. Завдяки розробленій типології розкопаних у степовому Наддінців’ї споруд визначено, що за призначенням це були: житлові, господарсько-побутові, ремісничо-виробничі, сакральні будівлі. Супутніми житлам були господарські та ремісничо-виробничі споруди: стійла, кухні, зернові амбари, комори, підвали або погреби, криниці, побутові ями. Комплекс археологічних матеріалів досліджених пам’яток дає можливість стверджувати, що етнічна ситуація в степовому Наддінців’ї за часів СМК характеризується неоднорідністю й репрезентована кількома групами: основне ядро – праболгари, але простежується наявність аланського, слов’янського та середньоазіатського компонентів. Це знайшло підтвердження в будівельно-архітектурних особливостях споруд і устроїв в них (печі-кам’янки, глинобитні, тандири), а також в особливостях керамічного комплексу, в рунічних знаках, пов’язаних з тюркським етносом, і, що особливо важливо, у поховальних обрядах. Суспільство СМК степового Наддінців’я у період VIII – початку Х ст. мало общинний устрій, але основним елементом общини була сім’я як самостійна економічна одиниця. Невипадково житла супроводжують інші споруди, за допомогою яких задовольнялись потреби однієї нуклеарної сім’ї. У другій половині VIII ст. виникають кочовища з напівосілим способом життя, неглибокими юртоподібними житлами. До ІХ ст. з розвитком осілості формується новий тип жител – напівземлянка, що зберігає поки що певні риси юрти у вигляді споруд із заокругленими кутами. У ІХ ст. ці споруди удосконалюються і з’являються напівземлянки квадратної в плані форми з опорно-стовповою конструкцією. У середині ІХ та у Х ст., будують прямокутні житла як напівземлянкового, так і майже землянкового типів. Подальше удосконалення будівель не простежується, більше того, досить часто зустрічаються факти кинутих та спалених споруд. Однією з причин їхньої загибелі на початку Х ст., імовірно, є вторгнення тюркських кочовиків з Азії. Таким чином, степ протягом майже 200 років (2 пол. VIII - початок Х ст.) перебував у спокої, що було забезпечено підпорядкуванням цього регіону Наддінців’я Хозарському каганатові. Сформований тюркський етнокультурний уклад подекуди “порушували” окремі, незначні проникнення населення з Донського лісостепового східнослов'янського регіону й західно-азіатського світу. Але вони вносили лише окремі елементи своєї культури в культуру праболгар, та в їхні поховальні обряди. У цілому ж етнічний склад степового варіанта СМК був праболгарським. Поселення та будівлі на них відповідали господарським та соціальним ознакам сільських степових общин раннього середньовіччя. |