У Висновках підводяться підсумки проведеного дослідження.
Особливості розвитку богослужебного співу на Чернігівщині початку ХХ століття багато в чому зумовлені специфікою її географічного розташування. Межове положення регіону сприяло надзвичайно пожвавленим та інтенсивним міжетнічним зв’язкам. Чернігівщина акумулювала потужний вплив різних регіональних культурних традицій; найбезпосередніше це відбилося на розвиткові богослужебного співу.
Відзначимо головні специфічні закономірності, що діяли у прикордонному регіоні.
З 1900 до 1912 року як формам співацької діяльності, так і репертуарній направленості чернігівських храмових хорів були властиві риси традиційності, що насамперед характерно для українських регіонів і мало відповідає розповсюдженій у тогочасній Росії тенденції до відродження церковно-співацької культури на нових засадах (Московська школа).
На Чернігівщині ж розквіт церковно-співацького руху спостерігається саме у 1913 - 1917 рр. Саме на цей період припадає потужний розвиток Братського хорового руху, який позначився створенням церковних аматорських хорів. Братські хори стали своєрідним “колективним головщиком” у загальнонародному співі мас (на відміну від практики общинного співу зі спеціально підготованими головщиками).
До певної міри розвиток культурних традицій богослужебного співу компенсував провінційність концертно-театрального життя, нерідко підносячись у творчому вимірі, у масштабах, в організаційних формах до кращих столичних зразків. Це виявилося, наприклад, у реорганізації М.Ступницьким чернігівського архієрейського хору. Систематичні співацькі зібрання у Чернігівській губернії стали проводитись дещо пізніше, аніж в інших регіонах; натомість вони були масовішими.
Власну специфіку мав і репертуарний напрям чернігівських храмових хорів. У той час, коли репертуар храмових хорів інших регіонів складався переважно з постійних співів Літургії, регенти Чернігівщини віддавали перевагу пересувним співам Всенічного бдіння. Це значно збагачувало репертуар, розширюючи його межі.
Безумовний вплив російських культурних традицій обумовив закономірності в побудові концертних програм, в їхньому дещо запізнілому оновленні. Переважання в репертуарі музики Нового напряму вело до того, що до 1917 року чернігівські духовні концерти природно з’єдналися з провідним річищем – традицією включення до програм духовних концертів творів сучасних авторів, представників нової Московської школи.
Яскравим проявом релігійно-філософського відродження на Чернігівщині були позабогослужебні релігійно-моральні та богословські читання. Невід’ємною часткою релігійної і ширше – культурної просвіти прихожан був хоровий спів. У другому десятилітті досліджуваного періоду значною мірою оновилася власне музична частка релігійно-моральних читань.
Відмітимо також більш загальні закономірності цього етапу. Найперше, новаторські перетворення церковно-приходського укладу (організація церковно-співацького Благодійного товариства, реформація архієрейського хору, оновлення та розширення форм співацької діяльності хорів храмів та духовних навчальних закладів, регулярне проведення духовних концертів, поширення Братського хорового руху, висвітлення подій духовно-музичного життя в періодиці) резонували з рухом національного відродження, що прокотився країною. Саме в цей час чітко визначається тенденція до духовності (на увазі мається не тільки релігійність, але й інтерес до етнографії та історії). Але якщо в Росії рух національного відродження гармонічно розповсюджувався на сферу церковної музики, то на українських землях аналогічні процеси у першу чергу були скеровані до фольклорних джерел. Що ж до Чернігівщини, то тут спостерігаємо відносну рівновагу цих двох тенденцій; більш рельєфно, однак, простежується звернення саме до галузі церковно-співацького мистецтва (відзначимо, зокрема, активне включення до репертуару паралітургійних піснеспівів українських композиторів).
В рамках провідної тенденції (т.зв. “хоровий період”) спостерігаємо також яскравий розвій хорового руху на чернігівських землях. На початку ХХ століття аматорські церковні хори у великих містах та повітах представляли собою значні виконавські сили. Активізація виконавської діяльності, таким чином, - характерна особливість тогочасного музичного життя.
Розквітові виконавської хорової діяльності сприяла також професіоналізація регентської справи. На початку ХХ століття церковно-співацькі учительські регентські курси виникали повсюдно; на Чернігівщині їхнє впровадження набуло певної систематичності.
Як це не парадоксально, але здається, що нині відбувається повернення до традицій кінця ХІХ - початку ХХ століть. Крім того, можна прослідкувати деякі особливості, властиві як досліджуваному нами періоду, так і сучасній епосі.
Сьогодні, як і на початку минулого століття, панівною тенденцією церковного співу є відродження давніх церковних наспівів (як відомо, визначальне для творчості композиторів Московської школи). Зокрема, це було одним з найболючіших питань форуму “Значення церковного співу у православному богослужінні” (Київ, 2002). Повсюдна реставрація та відкриття храмів сприяє організації численних церковних хорів, як аматорських, так і професійних, а також вокальних ансамблів духовного спрямування. Нині на поверхню піднято величезний шар української та російської духовної музики. За рідким винятком, кожний світський хоровий колектив (включаючи хори навчальних закладів) має в своєму репертуарі твори духовної тематики. У свою чергу, оновлення забутих чи взагалі втрачених традицій обумовлює професіоналізацію регентської справи. Самостійний, незалежний розвиток України, безумовно, сприяв відкриттю у багатому на традиції Чернігові духовного училища для підготовки регентів храмових хорів.
На особливу увагу заслуговує питання секуляризації богослужебної культури: у сучасному суспільстві (так само, зрештою, як і на початку ХХ століття) духовна музика не обмежується суто функціональними діями - її життя виходить за рамки церковного обряду. Безпрецедентне зближення релігії й мистецтва – ось явище, що виявляється на різних рівнях і стимулює професійне зростання колективів, одночасно виховуючи сприйняття слухачів. Богослужебний спів, таким чином, виходить за межі храму, розширюючи сферу свого впливу у культурному просторі, і цю тенденцію слід однозначно сприймати як позитивну. Завданням автора і було продемонструвати, де саме знаходяться витоки цих процесів в умовах конкретного історико-культурного регіону, і чому настільки актуальне їхнє дослідження в наш час.
| 