Представлено результати комплексних досліджень біологічних особливостей та декоративних властивостей видів роду Iris в умовах Правобережного Лісостепу України. Проаналізовано результати інтродукційних досліджень ірисів в Україні та суміжних країнах. Досліджено адаптаційний потенціал видів роду, їх феноритми розвитку, способи розмноження та перспективи використання у зеленому будівництві. 1. У Національному дендропарку “Софіївка” зібрано колекцію, яка нараховує близько 30 видів, зокрема, 9 видів з природної флори України, три з яких занесені до “Червоної книги України” (I. pineticola, I. pseudocyperus, I. pontica). Детально досліджено 14 видів Iris, які належать до чотирьох підродів. 2. З'ясовано, що всі досліджені види роду Iris можна успішно інтродукувати в умови Лісостепу України. Захисту від зимових холодів потребують лише зимовозелені іриси з підроду Crossiris. 3. З’ясовано, що насіння досліджених видів має органічний стан спокою. Період проростання складає 20–40 діб, рідше — 1–3 роки. Високу схожість і відносно короткий строк проростання мають гігрофіти, тривалий — ксерофіти. Виявлено, що найнижча лабораторна схожість характерна для видів підроду Iris, найвища — для видів підроду Xyridion. Встановлено, що для пророщування насіння більшості видів у відкритому ґрунті сприятливий як весняний, так і підзимній посів, але при останньому сіянці розвиваються краще, тому посів під зиму є більш раціональним. 4. З’ясовано, що прегенеративний період розвитку рослин у досліджених видів в умовах культури триває переважно впродовж двох років. У перший рік рослини знаходяться у стані проростків, ювенільному та частково іматурному стані. На другий рік вони продовжують знаходитися в іматурному стані й переходять до віргінільного. Виявлено шість модифікацій проростків I. pseudacorus в залежності від глибини проростання. Проростання насіння і формування проростків на дні водойм запропоновано називати гіпогідрогенним, а при берегах чи на поверхні води — епігідрогенним. 5. Встановлено, що перехід до генеративного періоду у видів з різних підродів відбувається у різні строки, але переважно через 2–3 роки. Формування генеративного пагону від початку його розвитку з генеративної бруньки до початку цвітіння триває від 20 до 60 днів. Одна квітка буває розкритою впродовж 2–3 діб. Тривалість цвітіння генеративної особини середнього віку є мінімальною у I. sintenisii та I. clarkei (8–9 діб) й максимальною у I. sibirica і I. pseudacorus (17–24 доби). 6. Досліджені види мають досить високі показники занасінення (76,3–96,5%) та реального плодоношення (52–100%). Коефіцієнт насіннєвої продуктивності знаходиться в межах 47,4–91,1%. Встановлено оптимальні строки штучного вегетативного розмноження ірисів кореневищами в умовах культури. 7. Вперше в умовах Правобережного Лісостепу проведені фенологічні спостереження та складені феноспектри для досліджених видів рослин. Підтверджено тривалу вегетацію цих рослин, їх стійке й порівняно недовге весняно-літнє цвітіння й значну тривалість достигання насіння. Підібрано сортимент видів ірисів для їх безперервного цвітіння з квітня до початку липня. 8. Дослідженнями встановлено, що переважна більшість інтродукованих видів (64%) характеризуються високою зимостійкістю. За результатами інтродукційного експерименту до групи особливо перспективних рослин віднесено 10 видів (12–15 балів) й до перспективних — 4 види (10–11 балів). 9. Вперше вдалося успішно інтродукувати у відкритому ґрунті субтропічний вид I. japonica і дослідити його онтоморфогенез, який майже нічим, крім наявності зимовозелених листків, не відрізняється від такого у видів помірного клімату. Опрацьовано насіннєве та вегетативне розмноження даного виду. 10. Створена колекція видів та сортів ірисів може бути використана для подальшого вивчення їх біологічних особливостей, розмноження і широкого використання в озелененні й частково як генофонд видів, що потребують охорони. Рідкісні, зокрема, ендемічні види рясно цвітуть і плодоносять, що є підставою для їх можливого використання з метою відновлення природних популяцій. |