Проаналізовано таксономічний статус, положення роду Juniperus у системі вищих рослин та формове і культиварне різноманіття роду, яке є результатом мікроеволюційних явищ у природних і штучних популяціях. За літературними даними станом на 2007 рік культиварне різноманіття роду Juniperus становить близько 460 культиварів 19-ти видів. Колекція Національного дендрологічного парку «Софіївка» НАН України нараховує 14 видів та 76 культиварів і має статус Національного надбання. 1. Встановлено початок лінійного росту пагонів формування J. sabina та J. communis. Визначено, що в середині липня активний лінійний ріст пагонів гальмується і відновлюється на початку серпня. З'ясовано, що здатність живців Juniperus до укорінення зменшується у період активного росту пагонів, підвищується у періоди гальмування лінійного росту пагонів і вимушеного спокою рослин. 2. Визначено фенологічні фази в розвитку вегетативних та репродуктивних органів J. sabina та J. communis, які є своєрідними маркерами фізіологічної готовності ялівців до успішного їх укорінення та на підставі цього наведено феноспектр фаз сезанного розвитку, який визначає строки живцювання. 3. Досліджено регенераційну здатність стеблових живців 10 видів Juniperus. Досліджені види ялівцю розподілено на три групи: з високою, середньою та низькою регенераційною здатністю живців. Встановлено залежність їх репродуктивної здатності від біоморфологічних особливостей. 4. Підтверджено, що у стеблових живців ялівцю адвентивні корені утворюються за рахунок ризогенної активності камбію та інших тканин місця зрізу, які внаслідок посттравматичного стресу набувають меристематичної активності та за рахунок ризогенної активності кореневих зачатків. У комбінованих стеблових живців, всіх досліджених видів ялівцю ризогенез коренів відбувався переважно з тканин місця зрізу; у медіальних і базальних живців – з кореневих зачатків по всій довжині зануреного у субстрат живця. У медіальних живців видів з середньою і низькою регенераційною здатністю корені формувалися з місця зрізу і кореневих зачатків (змішаний тип коренеутворення). 5. На підставі результатів укорінення стеблових живців підтверджено закономірності збільшення їх регенераційної здатності у низці життєвих форм: дерева (J. virginiana, J. scopulorum) — багатостовбурні дерева (J. communis) — кущі (J. chinensis, J. sargentii, J.squamata ) — сланці (J. horizontalis, J. davuriсa, J. sabina, J. procumbens), що пов’язане зі збільшенням кількості кореневих зачатків на стеблах. Вважаємо, що пристосування до спонтанного укорінення стебел завдяки наявності на них кореневих зачатків, є одним з напрямів біоморфологічної еволюції видів роду Juniperus, а появу групи сланких видів ялівцю із ірруптивними стеблами – проявом крайньої для роду спеціалізації рослин до вегетативного розмноження. 6. У результаті дослідження коренетвірної здатності 48-ми культиварів видів Juniperus з’ясовано, що регенераційна здатність стеблових живців культиварів видо- і сортоспецифічна. У низьці культиварів одного виду, які відрізняються морфолгічною будовою крони, регенераційна здатність живців зростає з такою ж закономірністю, як у низці життєвих форм видів. З'ясовано, що стебловим живцям карликових культиварів властиве повільне, але значне укорінення, а стеблових живцям пістрявих культиварів — повільне та низьке. 7. Встановлено, що для інтенсифікації ризогенезу у комбінованих живців всіх видів та культиварів ялівцю, а також у медіальних живців видів і культиварів з середньою та незначною регенераційною здатністю доцільним є використання біологічно-активних речовин. 8. З’ясовано, що ріст і розвиток укорінених живців при дорощуванні залежить від біологічних і регенераційних властивостей виду чи культивару. У саджанців ялівців з низькою регенераційною здатністю адвентивні корені і пагони ростуть і розвиваються повільніше у порівнянні з особинами, отриманими при вкоріненні ялівців з високою регенераційною здатністю. Проведено морфологічний аналіз і виділено п’ять типів кореневої системи у ялівців різної біоморфи, клонованих способом стеблового живцювання. Встановлено що відмінність у будові виділених кореневих систем полягає у просторовій орієнтації скелетних коренів, яка значною мірою пов’язана з просторовою орієнтацією скелетних гілок. 9. Встановлено, що трансплантація є перспективним способом розмноження ялівцю. З’ясовано, що у Правобережному Лісостепу України перспективними для використання як підщепи є J. communis ‘Hibernica’ та J. scopulorum ‘Glauca’. Максимальний вихід трансплантатів забезпечує виконання трансплантації способами “поліпшене копулювання”, “поліпшене копулювання впритул” та “модифікований поліпшений впритул”. При трансплантації видів та культиварів Juniperus доцільно використовувати живці загальним розміром 70 мм, охвоєна частина яких становить 20 мм і довжина зрізу — 50 мм. 10. Запропоновані способи вкорінювання стеблових живців й дорощування отриманих рослин та вдосконалені способи щеплення високодекоративних J. communis ‘Hibernica’ та J. scopulorum ‘Glauca’ на штамбах вегетативно розмножених культиварів рекомендовано для використання в розсадництві ялівців для збільшення виходу високоякісного садивного матеріалу. |