Дисертація містить теоретичні узагальнення та нове розв’язання наукового завдання встановлення взаємозв’язку безробіття із процесом ринкової трансформації економіки. За результатами дослідження були сформульовані такі висновки теоретичного і науково-практичного значення. Безробіття – один із головних соціальних ризиків, що підстерігає людину у сучасному суспільстві. Воно виникає у будь-яких системах, але у складно організованій конкурентній ринковій економіці стає її неминучим супутником. Рівень безробіття – найважливіший індикатор стану ринку праці та економіки в цілому. Він відображає, наскільки ефективно використовується головна продуктивна сила суспільства – трудові ресурси. Найбільші соціальні витрати з приводу виникнення безробіття несуть суспільно-економічні системи з низьким рівнем розвитку та такі, що трансформуються від соціалістичних до ринкових. Методологія дослідження безробіття в трансформаційній економіці має бути збагачена аналізом впливу сучасної глобалізації та регіоналізації на стан і динаміку безробіття в національній економіці. В разі відсутності конкурентних переваг та недостатнього державного захисту внутрішнього ринку ці фактори чуттєво впливають на безробіття, стан трудового потенціалу і структуру зайнятості, посилюють соціальні ризики безробіття в умовах неконтрольованих соціальних змін. Світова статистична практика дослідження безробіття базується на чотирьох альтернативних підходах вимірювання масштабів та рівня безробіття: по результатам перепису населення або вибіркових обстежень робочої сили; на основі офіційних оцінок, які розраховуються органами державної статистики шляхом комбінування даних із різних доступних джерел; по реєстраціям в службах зайнятості; по чисельності осіб, які отримують страхові виплати по безробіттю. Статистична база перехідних країн знаходиться у процесі становлення та вдосконалення. Ринкові перетворення перехідних економік створили загальні умови для виникнення безробіття: просторо-структурні порушення; спад виробництва, поглиблений структуро-технологічною відсталістю; стиснення сукупного попиту. В процесі дослідження виявлено, що еволюція безробіття в Україні є нетиповою порівняно з країнами ЦСЄ. Його величина не пропорційна масштабу економічного спаду виробництва, залежність між рівнем безробіття і основними макроекономічними показниками є слабкою та недостатньо чіткою. Українській моделі ринку праці притаманний високий рівень адаптації до негативних шоків перехідного періоду не за рахунок скорочення зайнятості, а за рахунок скорочення робочого часу та зниження рівня оплати праці. Загальний стан безробіття в Україні визначають: високий рівень освіти; наявність усих класичних видів з перевагою структурного; значне поширення добровільного безробіття. Серед форм структурного безробіття в перехідній економіці типовими є: регресивно-галузева, регресивно-професійна, регресивно-кваліфікаційна, депресивно-галузева, депресивно-регіональна. Важливими характеристиками є його довгостроковість та застійність, критичність рівня, гострота молодіжної та сімейної форми. Загальний характер безробіття оцінюється як інверсійно-інституційний, соціально-регресивний, визначений специфічними умовами ринкових перетворень та складних структурних порушень. Інституційний фактор в Україні і СНД визначив беспрецедентне поширення прихованого безробіття, що виступає в різноманітних спотворених формах з тяжкими соціальними наслідками. Значного поширення в Україні та СНД набула нова форма безробіття – маргінальна, що охоплює більшість зареєстрованого безробіття та вимушеної неповної зайнятості, яка відрізняється мізерним доходом, супроводжується зниженням продуктивності праці, декваліфікацією, демотивацією, глибоким падінням рівня життя цієї соціальної групи та їх виключенням із активних соціально-економічних процесів. Трансформаційне безробіття є системно-кризовим, тому його подолання пов’язане з виробленням та реалізацією широкого кола антикризових програм державного, регіонального, місцевого рівней, в організаціях та оволодінням особистістю навичками подолання проблеми безробіття. Наслідками безробіття в трансформаційних системах є недовикористання виробничого потенціалу, зниження продуктивності праці і зменшення обсягу ВВП; зниження якості продуктивних сил; поширення правопорушень на економічному грунті; розпад родини; поглиблення деформації соціально-трудової свідомості і відчуження від праці та суспільного життя; загального соціального регресу. В перехідних системах СНД глибокі економічні та інституційні порушення супроводжувалися погіршенням стану соціального захисту населення. Це обумовило обмеженість цільових соціальних програм, низький рівень соціальних трансфертів, складність їх одержання, затримки виплат. Тому трансформаційне безробіття визначається як соціально малозахищене. Вирішення проблеми безробіття в трансформаційній економіці пов’язане з комплексними заходами макроекономічної стабілізації (на базі кейнсіанських, монетаристських та інституційних підходів), політичних рішень щодо накопичення та раціонального використання трудового потенціалу, а також зі створенням державних програм поширення зайнятості і скорочення безробіття. В складних умовах політичної та макроекономічної нестабільності зростає необхідність у посиленні регулюючої ролі держави на ринку праці і в створенні належної системи соціального захисту безробітних. Методологічною основою державного вірішення проблеми безробіття, що в транзитивних системах складає загрозу соціально-економічній безпеці країни, є моделювання соціально-економічного розвитку, в якому соціальний фактор посідає центральне місце. Міри по регулюванню ринку праці мають бути націлені на поширення економічної активності та підвищення якості офіційної зайнятості через стимулювання підприємницької ініціативи, інноваційної активності, самозайнятості та малого бізнесу; впровадження сучасних методів менеджменту персоналу з урахуванням національних особливостей, традицій і потреб; вдосконалення системи працевлаштування молоді та соціально уразливих верств населення; створення законодавчої та статистичної бази для достовірного вивчення рівня і стану безробіття в Україні. Комплекс державних заходів по забезпеченню соціального захисту безробітних має включати: упорядкування системи соціального страхування; поширення послуг державної служби зайнятості та їх фінансового забезпечення; формування соціально-ринкової свідомості і підприємницької ініціативи безробітних; розвиток громадських робіт, вдосконалення фінансово-кредитних інструментів підтримки безробітних, тощо. Вирішення проблеми депресивно-регіонального безробіття визначається реалізацією цільових державних програм розвитку регіонів, що мають включати широкі міри активної політики зайнятості та соціального захисту. Методологічною основою розробки таких програм в Україні є дослідження кореляційних відхилень між загальним та зареєстрованим безробіттям в регіонах, а також їх динаміки. | 