1. У водних і суходільних біотопах України знайдені 150 видів та 15 підвидів бделоідей, з яких 4 роди, 81 вид та 11 підвидів вказані як нові для фауни України, 4 види (Habrotrocha vicina, Macrotrachela hewitti, Philodina nitida, M. pinnigera Murray, 1908) – як нові для фауни Європи (з них перші два види – нові для Північної Півкулі). 6 видів за своїми морфологічними ознаками можуть бути описані як нові для науки, 8 видів визначені до роду і потребують додаткового вивчення. 2. Досліджено морфологію та представлені ілюстровані переописи 165 видів і підвидів бделоідей. Для більшості видів внесені доповнення у характеристику діагностичних ознак, для 10 з них надані нові відомості із морфологічної мінливості. Як найбільш вагомі у видовій систематиці бделоідей розглядаються будова та пропорції навколоротових органів, шпор, відділів тіла, деталі будови мастаксу (в род. Philodinidae). 3. В результаті проведеної ревізії змінено родову приналежність 1 виду (Anomopus armatus (Murray) comb.n. замість Mniobia armata (Murray). 1 рід, 3 види та 1 підвид зведені в синоніми відомих раніше. A. vaga minor Bryce підноситься до рангу самостійного виду Adineta minor Bryce stat.nov. 4. Фауна бделоідей України у теперішній час представлена 3 родинами, 14 родами, 156 видами та 20 підвидами та складає у видовому відношенні 55% західноєвропейської і 43% світової, поступаючись за кількістю видів в Європі тільки Австрії. Найбільший ступінь фауністичної подібності фауна України має із фаунами суміжних країн (IСS=53-90%), найменший – із приполярними та заполярними регіонами (IСS=2-26%). Водна фауна бделоідей України нараховує 82 види і 11 підвидів, фауна суходільних ландшафтів – 117 видів і 10 підвидів. Встановлено, що поширення бделоідей у водоймах є переважно азональним, в той час як у природних суходільних ценозах має виражені риси зональності. У антропогенних суходільних ландшафтах видовий склад бделоідей найбільш близький до степових та неморальних угруповань. 5. Відповідно до фізіологічних механізмів адаптації до висихання середовища запропоновано екологічну класифікацію видів бделоідей як «водних», «суходільних» та еврибіонтів. Відповідно до особливостей водойм виділені 3 групи: убіквісти, реофіли та лімнофіли. Остання группа включає 4 підгрупи (фітофіли, «суходільні», коменсальні, болотний комплекс). Відносно до фактору вологості (на суходолі) виділені 4 екологічні групи: убіквісти, ксерофіли, гігрофіли, болотний комплекс. Співвідношення вказаних груп суттєво відрізняється у різних типах водойм, а в суходільних біотопах – у лісових, степових, високогірних та антропогенних фітоценозах. 6. Для біоценотичного розподілу бделоідей у водоймах характерним є переважання перифітонних видів над іншими (бентосними, планктонними, псамонними та коменсалами) в усіх типах водойм, крім річок. Серед перифітонних видів виділені літоральна, фітофільно-пелагічна, натантна, сфагнофільна групи, а у складі бентосу – псамофільна, пелофільна, детритофільна групи видів. Відмічений значний ступінь перекриття видового складу між біоценозами однієї водойми, що відображує високу вігільність та екологічну пластичність групи в цілому. У суходільних фітоценозах до 2/3 усіх видів бделоідей мешкає в мохах. Підстилочні види є численними у лісових ценозах і незначні за кількістю у лучних та степових угрупованнях. Мешканці лишайників переважають лише у наскельних біотопах. Виділені лісові, лучностепові, петрофільні, синантропні видові групи мохів та лишайників і лісова бореальна, неморальна, лучностепова групи підстилки. 7. Для вертикального розподілу ґрунтових бделоідей суборі характерна концентрація 97-99% особин у верхньому (лігніновому) шарі протягом усіх сезонів. Лише поодинокі особини періодично проникають у більш глибокі шари підстилки та в ґрунт. Сезонна динаміка видового багатства бделоідей підстилки суборі характеризується зниженням кількості видів у періоди осінніх, зимових і березневих приморозків. Сезонна динаміка загальної чисельності має декілька максимумів у помірно холодні та вологі періоди та мінімум у літній сезон. Спостерігається зміна домінантів і субдомінантів протягом року. Піки чисельності взимку припадають на відлиги. Види-домінанти (Habrotrocha constricta, Rotaria sordida) та частина субдомінантів є евритермами із рисами кріофільної стенотермності, а два з 9 субдомінантів – термофільними стенотермами. Наші дані підтверджують висновки Дж. Доннера (1952) про наявність зимового максимуму та літнього мінімуму чисельності коловерток, але спростовують його твердження про низьке видове різноманіття взимку порівняно із літнім періодом. 8. Бделоідні коловертки є перспективними обєктами для екологічного моніторингу не тільки водних, але й суходільних екосистем, зокрема ґрунтів. Вони є постійними компонентами ґрунтової фауни і сягають значного видового різноманіття (до 30 видів і 1994 екз/дм2) у лісовій підстилці, що дає підставу переглянути твердження про їх незначну роль у процесах ґрунтоутворення. Видове багатство та своєрідність фауни бделоідей відображує ступінь антропогенної трансформації тих чи інших територій. Так, у підстилці дібров Полісся і Лісостепу нараховується 20 видів бделоідей, тоді як у підстилці міських лісопарків – 14 видів; у степових грунтах нами знайдено 8 видів, у грунті сільськогосподарських угідь – жодного. Таким чином, одержані дані свідчать про суттєву фауністичну (біорізноманіття), екологічну та функціональну роль бделоідей у водних і суходільних екосистемах України і зумовлюють необхідність подальшого вивчення та практичного використання цієї групи безхребетних. |