Наукове дослідження проблеми оцінки та регулювання банківської ліквідності в умовах конкурентного середовища дало змогу теоретично обґрунтувати та розробити такі наукові рекомендації і пропозиції, спрямовані на вирішення ряду методологічних і практичних завдань. 1. Світові інтеграційні процеси зумовлюють необхідність активізації ролі банківського сектора як регулятора соціально-економічного розвитку суспільства. Саме банківські установи мають важелі впливу на фінансову, інвестиційну, виробничу та багато інших сфер економіки. Дослідження процесу становлення та розвитку вітчизняної банківської системи дало змогу встановити проблему щодо забезпечення рівня ліквідності. Проблеми управління ліквідністю посідають важливе місце у банківській діяльності. Для побудови схеми управління ліквідністю менеджерам банку потрібно сконцентрувати увагу на таких моментах: наявності різних видів ліквідності; існуванні тісного взаємозв’язку між ліквідністю і такими складовими діяльності банку, як дохідність та ризик; важливій ролі ризику ліквідності в системі банківських ризиків; різних підходах до управління ліквідністю у звичайних умовах та в умовах зростання кризи ліквідності. 2. Обґрунтовано, що визначення ліквідності банку, який діє на сучасних фінансових ринках, має передбачати: здатність активів перетворюватися в засоби платежу; здатність банку розраховуватись за свої зобов’язання у будь-який момент; здатність банку залучати додаткові ліквідні кошти на фінансових ринках. Таким чином, ліквідність слід розуміти як здатність банку своєчасно та з мінімальними витратами виконувати вимоги щодо виплати за своїми зобов’язаннями та задовольняти потреби у кредиті з боку клієнтів банку. В сучасних економічних умовах банківська ліквідність – це багаторівнева система термінологічних понять, яка містить такі структурні елементи: ліквідність активів і пасивів банку, банківської системи, балансу банку тощо. 3. З огляду на те, що банківська діяльність відбувається в умовах конкурентного середовища, характерними ознаками конкуренції є: існування ринків з альтернативними, аналоговими можливостями, наявність значної кількості покупців (продавців) товарів, послуг, чергування розробки та використання нових інструментів ринкової політики одними конкурентами та аналогічних відповідних заходів іншими. Банківська конкуренція визначена як динамічний процес суперництва банків та інших кредитних і фінансових інститутів, за якого вони прагнуть забезпечити для себе надійність та стійкість, підтримання рівня ліквідності, стабільне становище на ринку. У зв’язку з цим банки визначають такі поняття, як конкурентна позиція банків та конкурентна позиція банківських продуктів. Конкурентна позиція банку вказує на місце та рейтинг банку на ринках збуту відповідно до результатів його діяльності, на його переваги та недоліки порівняно з іншими банками та небанківськими інститутами, які оперують на цих ринках. Необхідним при визначенні конкурентоспроможності банківських продуктів є використання таких кількісних показників: коефіцієнт конкурентоспроможності (коефіцієнт “ціна-якість”, інтегральний нормований коефіцієнт якості); ступінь задоволення потреб споживачів; параметричні індекси конкурентоспроможності; радар конкурентоспроможності; рівень (ступінь) конкурентоспроможності; рейтинг конкурентоспроможності. При позиціонуванні банківських продуктів використовується метод побудови карт позиціонування. 4. Доведено, що ліквідність банку є складним системним поняттям, яке неможливо оцінити за допомогою одного показника. Традиційно визначають два підходи до вимірювання ліквідності: на основі фінансових коефіцієнтів (ліквідність балансу); на основі визначення потенційної потреби в ліквідних коштах банку для виконання своїх зобов’язань (ліквідність банку). Для регулювання ліквідності банку доведена важливість використання інших показників, серед яких з позиції ліквідності виокремлено адекватність регулятивного капіталу. Для покращення управління ліквідністю банку, поряд з показником адекватності капіталу, слід удосконалити методи розрахунку ризикованості активних та пасивних операцій. 5. Ефективна система управління банком має за мету забезпечити достатній рівень ліквідності при мінімальних витратах, тому важливу роль у цьому відіграють методи аналізу ліквідності. Метою аналізу ліквідності банку є оцінка та прогнозування можливостей банку щодо своєчасного виконання своїх зобов’язань за умови збереження достатнього рівня дохідності. Основними методами оцінки ліквідності є такі: коефіцієнтний аналіз ліквідності балансу, аналіз платіжних потоків, оцінка величини чистого відпливу зобов’язань банку, оцінка зміни характеристики платоспроможності банку. З’ясовано, що жоден із розглянутих методів не дає змоги точно визначити основні характеристики ліквідності банку, а дану проблему можна вирішити з допомогою розрахунку індексу ліквідності. Оцінка ліквідності є передумовою прогнозування дій. На практиці банку з метою прогнозування слід вибрати таке групування статей балансу, щоб можна було отримати вичерпну інформацію про обороти за окремими статтями активів і пасивів. Один із варіантів такого групування – агрегований балансовий звіт. Разом із цим, для проведення процедури прогнозування застосовують метод сценаріїв. В цьому випадку розглядаються кілька варіантів зміни статей балансу – як сприятливих з точки зору ліквідності балансу, так і несприятливих. 6. Досліджено вплив ризикових ситуацій на забезпечення ліквідності банківських установ, і доведено недоцільність розмежування основних видів ризику та виокремлення серед них лише ризику ліквідності, відповідно виявлено вплив процентного та кредитного ризиків на ліквідність банку, на основі чого запропоновано системний підхід до управління ризиками. 7. З’ясовано, що у світовій практиці застосовуються два основних підходи щодо оцінки основних показників діяльності банків. Один ґрунтується на аналізі системи показників конкретного банку та передбачає його включення в групи банків з подібними показниками, що аналізуються, і проводиться незалежними рейтинговими агентствами та власне самими банками. Інший підхід передбачає проведення рейтингової оцінки наглядовими органами. Проте розглянуті рейтинги є деякою мірою загальними і тому слід брати до уваги регіональні особливості діяльності банківських структур, забезпечити повну автоматизацію аналізу фінансового стану банку, чіткий відбір критеріїв банку в ту чи іншу рейтингову групу, використання економіко-математичних, статистичних методів та експертних оцінок. 8. Запорукою успіху будь-якого банку є високоефективне управління ліквідністю. Управління ліквідністю банку передбачає створення моделей, за допомогою яких можна було б аналізувати окремі аспекти його діяльності. Завдання полягає в тому, щоб об’єднати ці моделі в єдину систему, яка б дала змогу, дотримуючись принципів ліквідності адекватно відтворювати і описувати внутрішні процеси, властиві банку. В роботі запропоновано модель оптимального залучення ресурсів відповідно до потреби в ліквідних коштах з метою високоефективного управління ліквідністю та утримання конкурентних позицій на ринку. Завдяки даній моделі банк має змогу отримати оптимальний сценарій дій на певний плановий період при дотриманні нормативів ліквідності. 9. Для аналізу впливу ресурсної бази банку на його ліквідність та пошуку можливостей маневрування активно-пасивними операціями для підтримання бажаного рівня ліквідності запропоновано проведення процедури моніторингу діяльності банку в конкурентному середовищі. Формуючи ресурсну базу банкам необхідно розробити комплекс довготермінових цілей, визначити спосіб їх досягнення, тобто розробити стратегію і тактику забезпечення банку новими ресурсами. Проведення процедури моніторингу повинно охоплювати аналіз внутрішніх та зовнішніх чинників, впливаючи на окремі з яких можна досягти бажаного рівня ліквідності. На підтримання рівня ліквідності мають вплив не лише кредитні операції в кількісному вимірі, а й рівень заборгованості за ними. Оскільки банк для оцінки рівня ліквідності враховує як високоліквідні активи, так і залучені кошти, то розробка відповідної стратегії потребує визначення залежності між обсягами ліквідних активів та імовірністю відпливу залучених коштів що дасть змогу в майбутньому профінансувати дефіцит ліквідності. 10. Обґрунтовано, що досягнення бажаного рівня ліквідності неможливе без запровадження високоефективної системи регулювання банківської діяльності, зокрема ліквідності, без застосування певних регуляторів ліквідності. Провідну роль у регулюванні банківської діяльності відіграє Національний банк України. Основною метою регулювання банківської діяльності є досягнення стабільності та ліквідності, підтримання конкуренції; захист вкладників та економіки від нестійкості банківської системи. Простежено вплив основних інструментів НБУ на регулювання банківської ліквідності, зокрема, доведено необхідність їх застосування та вказано на проблеми. | 