Анотація до роботи:

Клименко І.В. Архіви українських часописів кінця ХІХ – початку ХХ ст в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського як джерело з історії редакційно-видавничої діяльності. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.08 – книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського НАН України. Київ, 2003.

Дисертація присвячена аналізові архівів українських часописів як джерел з історії редакційно-видавничої діяльності кінця ХІХ – початку ХХ ст. Доведено, що національна видавнича галузь була дійовою підтримкою українському національному рухові та культурі, що орієнтувалися на національну самобутність. Встановлені етапи формування національної видавничої галузі. Визначено тематичне спрямування українських часописів та специфіку видавничо-редакційного процесу в Україні. Проаналізовано внесок видавців, редакторів та редакцій у процеси видання української національної періодики.

1. Доведено через аналіз суспільно-політичних передумов становлення національної редакційно-видавничої справи в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., що формування такої важливої ділянки громадського життя, як національна преса, відбувалося в складних умовах визвольного громадсько-політичного руху в Україні. Національна видавнича галузь була дійовою підтримкою українському національному рухові та культурі, що орієнтувалися на національну самобутність.

2. Джерелознавчим дослідженням про становлення та розвиток видавничо-поліграфічної справи в Україні встановлено таке:

– 1873 рік став етапним для формування національної видавничої справи: зі створенням “Юго-Западного отдела Императорского Российского географического общества” у Києві склався значний науковий центр, на основі якого почалася активізація видавничої роботи; у Львові при новоствореному Товаристві імені Шевченка на пожертви свідомих українців почала функціонувати друкарня, в якій видавалися кращі твори українського письменства;

– галицькі часописи і видавництва стали базою для діяльності східноукраїнських учених, письменників, театральних і музичних діячів, чиї наукові та літературні твори друкувалися переважно у Львові;

– першим легальним східноукраїнським часописом, що виник на підставі Тимчасових правил про періодичну пресу, були тижневик “Рідний Край” (1905) у Полтаві та київський щоденник “Громадська Думка” (1905–1906);

– від кінця 1905 р. в Україні виходило близько 40 україномовних газет і журналів різного типу, працювало 17 українських видавництв, 13 з яких знаходились у Києві.

3. З’ясовано, що за тематикою українські часописи поділялися на громадсько-політичні, історичні, літературні та літературно-мистецькі, які починали свою діяльність переважно як російськомовні видання з українською тематикою.

4. Визначено специфіку національного видавничого процесу в Україні, яка полягала у наявності значних складнощів при реєстрації видань у державних органах, безпрецедентних цензурних утисків: будь-яка стаття, де містився український текст, надсилалася до Санкт-Петербурга на перегляд. Часто між петербурзьким цензором та Головним управлінням в справах друку імперії виникали непорозуміння, що призводило до затримки виходу журналу, порушуючи редакційні плани.

5. Досліджено особливості редакційно-видавничої діяльності різних за тематичною спрямованістю часописів: спільним для усіх було проведення широкої рекламної кампанії для залучення якомога більшої кількості передплатників для впровадження у маси ідей, виголошуваних виданнями; для постійних передплатників існував ряд пільгових послуг; громадсько-політичні часописи мали власних кореспондентів в державних органах влади та закордоном. Тиражна політика видань диктувалася потребою населення у тому чи іншому часописі.

6. Встановлено та проаналізовано основні типологічні групи документів, що містяться у фондах редакцій українських національних часописів та в особових фондах персоналій, дотичних до теми дисертації, які зберігаються в ІР НБУВ та інших архівосховищах: це офіційні документи, службові документи редакцій, листування (офіційне та приватне), матеріали “редакційних портфелів”.

7. Розкрито внесок у діяльність національних українських часописів їхніх редакторів, які, окрім основної роботи, як правило, здійснювали й функції конторщиків, коректорів, провадили статистичні дослідження серед передплатників стосовно популярності тих чи інших рубрик, окремих літературних творів, автури.

8. Архівознавче дослідження редакційно-видавничої справи в Україні кінця ХІХ – початку ХХ ст. дало можливість охарактеризувати такі маловідомі нині на терені українського книговидання особистості, як Ф. Міщенко (редактор “КС”), В. Горленко (співробітник “КС”), Ф. Матушевський, М. Павловський (редактори часопису “Рада”), О. Кузьминський, Л. Пахаревський, М. Гехтер (співробітники редакції “Ради”).

Публікації автора:

1. Участь бібліографів України в журналі “Советская библиография” (1933–1988 рр.) // Бібліотекознавство і бібліографія. – 1987. – Вып. 27. – С. 122–129 (у співавт. з Королевич Н.Ф.).

2. Видатні вчені Національної академії наук України. Особові архівні та рукописні фонди академіків і членів-кореспондентів у Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського (1918–1988 рр.). – К., 1998. – С. 17–96.

3. І. В. Лучицький – вчений і громадський діяч – та його архів // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвід. зб. наук. пр. – К., 1999. – Вип. 1: Архів і особа. – С. 318–326.

4. Архіви українських часописів кінця ХІХ – початку ХХ ст. у фондах Інституту рукопису НБУВ // Студії з архівної справи та документознавства // Держкомархів України; УНДІАСД; Європейський ун–т; редкол.: Б. Матяш (гол. ред.), Н. М. Христова (заст. гол. ред.), та ін. – К., 2002. – Т. 8. – С. 163–169.

5. В. П. Науменко і його роль у розвитку українського просвітництва кінця ХІХ – початку ХХ ст. (за матеріалами фондів Інституту рукопису Національної Бібліотеки України імені В. І. Вернадського // Рукописна та книжкова спадщина України. – Вип. 6. – К., 2000. – С. 36–40.

6. Архів часопису “Киевская Старина” з фондів Інституту рукопису НБУВ як джерело з історії редакційно–видавничої справи кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Наукові праці НБУВ. – К., 2002. – С.304–311.

7. Часопис “Рада” як джерело для вивчення редакційно–видавничої діяльності в Україні кінця ХІХ–початку ХХ ст.(на матеріалах Інституту рукопису Національної Бібліотеки України імені В. І. Вернадського // Рукописна та книжкова спадщина України. – Вип. 7. – К., 2002. – С. 22–31.

8. Документознавчий аналіз архіву часопису “Рада” (на матеріалах Інституту рукопису Національної Бібліотеки України імені В. І. Вернадського // Бібліотечна справа та краєзнавство: Збірник наукових праць. Вип. 4 / Ред. кол.: П. Т. Тронько, А. А. Непомнящий, А. Р. Еміров і др. – К; Сімферополь: Доля, 2002. – С. 19–24.

9. Архіви українських часописів у фондах Інституту рукопису НБУВ як джерело з історії видавничої справи початку ХХ ст. // Бібл. вісн. – 2003. – № 2. – С. 36–38.