Анотація до роботи:

Водотика О.Ю. Архітектурно-типологічні основи формування православних храмів України (на прикладі Центрального регіону). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури за спеціальністю 18.00.02. – Архітектура будівель і споруд. – Київський національний університет будівництва і архітектури, Київ, 2004.

В дисертації, на основі аналізу історичних передумов зародження і становлення світового християнського храмобудування, виявлені основні фактори та особливості еволюції архітектурно-планувальної структури православних храмів Русі-України. Визначені основні тенденції сучасного розвитку українського православного храмобудування. Сформульовані закономірності спадкоємного розвитку храмобудування та основні принципи формування архітектурно-композиційних структур. Розроблена та пропонується обґрунтована сукупність наукових положень і рекомендацій, які в цілому розширяють та поглиблюють архітектурно-типологічні основи проектування українських православних храмів. Рекомендується підготовлений канонічно доцільний типологічний ряд та методика розрахунку місткості православних парафіяльних храмів для сучасної проектної практики. Розроблені наукові положення перевірені експериментальним проектуванням та впроваджені в сучасну проектно-будівельну практику.

1. Історичний розвиток світового християнства, після його розділення в 1054 р., відбувався під впливом двох осередків духовно-релігійної культури: Західної (римської) та Східної (візантійської) традицій християнського храмобудування. В 988 р., з офіційним прийняттям християнства візантійського обряду, Київська Русь розпочинає широке будівництво мурованих та продовжує зведення автохтонних дерев’яних християнських храмів. Сприйнявши духовно-релігійні та мистецькі засади візантійського храмобудування, Русь в подальшому винайшла власну оригінальну мистецьку культуру храмобудування, в царині якої було створено визначні пам’ятки церковної архітектури світового значення.

2. Аналіз особливостей поступального розвитку української храмової архітектури показує її основну закономірність – історичну наступність та культурну спадкоємність. Найбільший вплив на її формування та розвиток мали наступні явища: дерев’яна архітектура, як автохтонне явище національної культури; мурована архітектура Київської Русі (Х-ХІІІ ст.ст.), яка базувалася на візантійських традиціях, регіональних взаємовпливах та власному попередньому будівельному досвіді; барокова архітектура Гетьманської доби (XVII-XVIII ст.ст.), яка синтезувала значний попередній досвід та продовжила розвиток культового зодчества в контексті світового храмобудування.

3. Сучасна храмобудівельна ситуація в Україні показує, що архітектура православних храмів вступає у нову стадію еволюційного розвитку на основі активного використання як здобутків попередніх епох, так і активних пошуків нових підходів до вирішення питань формування новітньої семантики художнього образу українських православних храмів в контексті європейського розвитку церковного зодчества. Можна відзначити певну стихійність цього процесу, недостатність науково-методичної бази проектування для використання в сучасній практиці храмобудування.

4. Як показало дослідження, українське православ’я на сьогодні не забезпечене сучасними канонічно доцільними проектами культових споруд, як окремих храмів, так і їх комплексів. При цьому, слід враховувати необхідність розширення духовно-релігійних функцій українського православ’я, що вимагає передбачення додаткових приміщень при храмах для духовно-просвітницьких, місіонерських, благодійних служб та зумовлює формування відповідних парафіяльних комплексів, як нових духовно-релігійних утворень, які б відповідали сучасним потребам православної церкви.

5. У роботі визначена функціональна та містобудівельна типологія православних храмів. Так, маючи загальну богословську функцію, храми доцільно підрозділяти на види і типи: православні храми регіонального та загальноміського значення: кафедральні, монастирські собори в обласних, районних центрах, тощо; православні храми місцевого значення: парафіяльні храми різного типу в міській та сільській забудові.

6. Сучасна храмобудівельна практика має досконало володіти знаннями про сакральну сутність та символіку архітектурних форм в церковній архітектурі та її історично обумовлені канонічні православні традиції. Вважається, що храмобудування є церковним, якщо воно в архітектурно-художніх образах відображає сакральну сутність християнства, символічну ідею-образ та релігійну догматику Церкви. Тільки тоді можна стверджувати про канонічність та адекватність символічних образів церковної архітектури релігійним істинам, які проголошує православна Церква.

7. Православний храм, як Дім Божий, ґрунтується на наступних усталених храмобудівельних канонічних традиціях: тридільність (рідше дводільність, без бабинця) архітектурно-планувальної та об’ємно-просторової структури храму: вівтар, середній храм, бабинець; обов’язкове завершення храму певною кількістю бань з хрестами, звернутими на захід; відповідна орієнтація храму по сторонах світу (вівтарем – на схід); у внутрішньому просторі храму повинен домінувати вертикальний простір середохрестя (“небо-земля”); як внутрішній простір, так і архітектура храму в цілому – його розміщення та благоустрій, повинні відповідати релігійним канонам священнодійства – проведення Божественної Літургії та інших богослужінь.

8. Проведені дослідження дозволили визначити канонічно доцільні архітектурно-планувальні та об’ємно-просторові параметри складових частин різних типів православних парафіяльних храмів в залежності від місткості та уточнити розрахункову площу їх приміщень. Розроблений і рекомендується для використання в практиці проектування загальний (базисний) склад і площі приміщень парафіяльних храмів місткістю від 50 до 800 віруючих.

9. Визначені основні закономірності розвитку православного храмобудування – історична наступність та культурна спадкоємність. Сформульовані принципи формування об’ємно-просторової та композиційної структури українських православних храмів. Розвинуті та поглиблені науково-методичні положення з розвитку мережі православних храмів в містах та системах населених місць. Рекомендується концепція системного підходу при розрахунку та розміщенні мережі православних храмів в структурі населених місць. Уточнена методика розрахунку місткості міських парафіяльних храмів для умов нового будівництва.

10. В роботі розвинуті та поглиблені архітектурно-типологічні основи проектування українських православних храмів. Підготовлено та науково обґрунтовано пропозиції з формування типологічного ряду (базисної номенклатури) православних храмів від 50 до 800 віруючих для сучасної проектної практики в умовах різних населених місць Центрального регіону України. Проведено експериментальне проектування храмів хрестово-купольної структури прямокутної та хрестоподібної форми плану з використанням методів геометричного пропорціювання. Основні положення дослідження отримали впровадження в навчальне та реальне проектування, що мало позитивні результати. Так, можна стверджувати, що храми хрестово-купольної об’ємно-планувальної структури разом з розписами, іконографією, духовним співом і дзвонами найбільш повно та органічно відповідають сакральній канонічній сутності та символічному значенню православного віровчення Церкви.

Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що архітектура сучасних українських православних храмів повинна гармонійно поєднувати як історичні церковно-канонічні традиції, так і нові позитивні здобутки храмобудування, що визначаються новим часом та пошуками національної своєрідності новітньої семантики художнього образу православного храму.

Публікації автора:

1. Соченко В.І., Пустовіт О.Ю. Формування сучасної архітектури православних храмів // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті /Під заг. ред. Н.Є. Трегуб. – Харків: ХХПІ, 2000. – №4-5. – С. 154-157.

2. Пустовіт О.Ю. Архітектура українських православних храмів в контексті історичного розвитку // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. – КНУБА. - № 10. – 2002.

3. Пустовіт О.Ю. Сучасний стан мережі та основні тенденції розвитку типів православних храмів і храмових комплексів в Україні // Сучасне храмобудування: Зб. наук. праць: Перспективні напрямки проектування житлових та громадських будівель. Спецвипуск. – Київ: КиївЗНДІЕП, 2003. – С.48-55.

4. Соченко В.І., Пустовіт О.Ю. Відродження сакральної архітектури в навчальних закладах України // Філософія науки, техніки та архітектури: Постмодерний проект: Монографія / За ред. д-ра філос. наук В.А. Рижка. – Київ: КНУБА, 2003. – C. 49-54.

5. Водотика О.Ю. Архітектура православних храмів України – функція і простір // Зб. наук. праць: Перспективні напрямки проектування житлових та громадських будівель. Спецвипуск. – Київ: КиївЗНДІЕП, 2003. – С. 83-87.

6. Водотика О.Ю. Принципи формування архітектурно-композиційних структур православних храмів України. // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. – К.: КНУБА, 2003. – № 11-12.– С. 231-239.

Опубліковані тези конференції

7. Пустовіт О.Ю. Роль культурно-історичних традицій в сучасному розвитку української архітектури // Матеріали 5-ї Міжнародної науково-практичної конференції “Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму” / Ред. кол.: Новіков Б.З., Лобанова Г.В. – Ч.1.: - К., 1999. – С. 198-200.

Публікації в інших виданнях

8. Пустовіт О.Ю. Митці українського архітектурного стилю: традиції та сучасність // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: Зб. наук. праць: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Вип. 6. – Рівне: РДГУ, 2001. – С. 28-33.

9. Соченко В.І., Пустовіт О.Ю. Каплиця у ВНЗ // Сільська школа. – №14. – 4 квітня 2001 р

10. Пустовіт О.Ю. Сучасний стан й основні тенденції розвитку мережі та типів православних храмів в Україні // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: Зб. наук. праць: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Вип. 7. – Рівне: РДГУ, 2002. – С. 78-84.