1. Як показав аналіз літератури, садибно-паркові комплекси у сільській місцевості Галичини кінця XVIII - поч. ХХ ст. не були об’єктом дослідження як архітектурний типологічний ряд: не аналізувалась їх сукупність у системі розселення регіону та не досліджувалися особливості формування їх архітектурно-ландшафтного укладу. Відповідно до теорії та практики збереження садибно-паркових комплексів лише для окремих з них, які мають охоронний статус, виконана документація. 2. Методологічна побудова дослідження базується на дефініції об’єкту, який складається з множини окремих об’єктів, і полягає у послідовному застосуванні апробованих у галузі архітектури методів аналізу: історико-фактологічного, порівняльного, структурного, морфологічного, типологічної та перехресної класифікації, а також натурного обстеження та опиту респондентів. Методом вибірки визначається необхідна для достовірності результатів дослідження кількісна група садибно-паркових комплексів. Уклад як встановлений порядок поміж основними частинами об’єкта, передбачає наявність специфічного укладу окремих його частин. Індуктивно-дедуктивним методом на п’яти рівнях масштабу дослідження розглядається кожен садибно-парковий комплекс, що увійшов у групу аналізу. Це дало змогу за сумарною характеристикою різнорівневих складових сформулювати основні положення формування архітектурно-ландшафтного укладу. 3. У результаті роботи з картографічним архівним матеріалом уперше встановлена загальна кількість садибно-паркових комплексів Галичини наприкінці XVIII ст. - 281, в середині ХІХ століття – 450 об’єктів. Мережа садибно-паркових комплексів у системі розселення формувалася як під впливом стабільних чинників – природно-географічних і урбаністичних, так і нестабільних – суспільно-економічних. Більшість садибно-паркових комплексів формувалася у подібних природно-ландшафтних умовах, а саме на слабопересічених ландшафтах. Сумарна пофакторно-історична оцінка розташування СПК у Галичині дала змогу провести районування території за освоєнням ландшафту і виділити райони інтенсивного освоєння (1: Перемишль – Львів – Дрогобич – Старий Самбір; 2: Львів – Жовква - Рава – Белз; 3: Львів – Жовква – Броди – Золочів; 4: Золочів - Козова – Підгайці – Галич – Рогатин – Стрий – Бібрка – Перемишляни; 5: Станіславів – Заліщики – Коломия; 6: Заліщики – Копичинці – Борщів), що створює можливість для регенерації культурного ландшафту на основі окремих збережених СПК з найвищим потенціалом для відтворення. 4. Визначено, що різноманітність архітектурно-ландшафтних укладів обумовлена наявністю двох шляхів закладення садибно-паркових комплексів. Перший шлях (з кін. XVIII ст.) полягав у переродженні оборонного типу комплексів у відкритий тип репрезентативної садиби з розкриттям простору і закладенням садів, відповідаючи тогочасним естетичним критеріям. Другий шлях (перша пол. ХІХ ст.) полягав у закладенні садибно-паркового комплексу як якісно нового на той час типу житла середньозаможних родин. Тривалість їх функціонування в окремих випадках обумовила перепланування ландшафту відповідно до поширених європейських напрямків. 5. Особливості організації архітектурно-ландшафтного укладу СПК базувалися на засадах компонування трьох регламентованих функціонально-структурних частин: житлово-репрезентативної, господарської та ландшафтної (паркової). Планувальним каркасом укладу була схема організації внутрішніх функціональних зв’язків на заданому рельєфі. Організація зовнішніх комунікаційних зв’язків накладала обмеження на формування та динамічність змін укладу. Функціонально обумовлена взаємодія внутрішніх та зовнішніх зв’язків житлово-репрезентативної і господарської частин диктувала постійність у характері їх розміщення на слабовираженій рельєфній основі. Це відобразилося в однотипності вирішення їх укладу. Функціональний зв’язок з зовнішнім оточенням впливав на формування одно- або двоосьового укладу житлово-репрезентативної зони. За кількістю функціональних зв’язків уклад парку був найбільш ізольованою частиною, тому він міг розміщуватися у сильновираженому рельєфі. Різноманітність форм рельєфу обумовила його різноукладність. 6. Садибний парк за сукупністю стильових ознак мав уклад регулярний, пейзажний чи комбінований (як симбіоз двох попередніх груп). Виявлена залежність укладу парку від загальної величини комплексу. У крупних садибно-паркових комплексах (площею понад 21 га) парк розплановувався як пейзажний, у середніх (10-21 га) парк мав пейзажний або комбінований уклад, у малих комплексах (до 10 га) розплановувався комбінований парк, дрібні садиби (до 0,5 га) мали лише елементи озеленення як засіб упорядкування території при житлі. Визначено, що переважали малі садибно-паркові комплекси (до 10 га), які становили 75 % від загальної кількості, а їх уклад у більшості мав виражений почастинний характер, де зони не були планувально пов’язаними поміж собою. 7. Документально вдалося довести, що ландшафт садибно-паркових комплексів Галичини розвивався на основі сформованого сукупного досвіду принципів укладення культурного ландшафту, які на час розквіту місцевого садибного будівництва були апробованими і поширеними в європейських країнах. Доцільне використання будови і характеристик природної ситуації були підґрунтям формування особливостей культурних ландшафтів садиб Галичини. Сформувались стійкі риси галицької регіональної школи паркобудування, які полягають у поєднанні різностильових частин; дискретному використанні природного середовища; використанні місцевих компонентів ландшафту, у т.ч. насаджень; домінуванні реалістичної тенденції до впровадження ужиткових елементів в обхід формальних елементів композиції. Порівняльний аналіз розвитку архітектурно-ландшафтного укладу фіксує у садибно-паркових комплексах Галичини менший рівень антропогенності, ніж у європейських парках, що можна вважати позитивним і відповідним сьогоднішньому екологічному підходу до проектування. 8. Існуючі історичні ландшафти садибно-паркових комплексів за станом збереженості поділено на три групи, для яких розроблено пропозиції: 1) практично зруйновані, для яких регенерація, а фактично зведення нового комплексу на старому місці є недоцільно; їх цінність полягає у створенні культурного ландшафту; 2) частково збережені, залучені у функціональне використання. Їх реабілітація залежить від правового та економічного факторів. Приватизація землі та інвестування приватного капіталу дають можливість відновити фрагменти колишньої композиції з наданням об’єктові сучасних функцій, співмірних історичним традиціям; 3) умовно вцілілі, що мають вищу, аніж в інших, збереженість, є цінними взірцями паркозакладення Галичини кінця XVIII – поч. ХХ століть і рекомендуються до реставрації. Виявлені найбільш цікаві зразки садибних ландшафтів з точки зору еволюції, композиції, стилю і своєрідності: регулярного укладу - у селах Борщовичі, Велика Горожанна, Мальчиці, Муроване (Старосамбірського р-ну), Корсів; пейзажного укладу - у селах Переспа, Приозерне, Колтів, Пониква, Черниця; комбінованого укладу - у селах Виннички, Гряда, Завидовичі, Замок, Збоїска, Надиби, Романівка, Крисовичі. Такі об’єкти претендують на статус пам’ятки ландшафтної архітектури і повинні першочергово одержати охоронний статус та реставруватися. Публікації автора за основними результатами та положеннями дисертації: 1. Соснова Н.С. Типологія садибно-паркових комплексів Галичини к. XVІІI століття // Вісник Державного університету “Львівська політехніка”. Архітектура, № 358. – Львів: В-во ДУ “ЛП”, 1998. – С. 285-290. 2. Соснова Н.С. Садиба як елемент структури розселення в Галичині середини ХІХ ст. // Вісник Державного університету “Львівська політехніка”. Архітектура, № 375. – Львів: В-во ДУ “ЛП”, 1999. – С. 151-155. 3. Соснова Н.С. Характеристика палацово-паркового комплексу в селі Крисовичі періоду XVIII - XIX ст. // Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Архітектура, № 410. – Львів: В-во НУ “ЛП”, 2000. – С. 292-295. 4. Соснова Н.С. Закономірності формування садибно-паркових комплексів сільських поселень Галичини кінця XVIII –ХІХ ст. // Містобудування та територіальне планування: Наук.-техн. збірник / Відп. ред. М.М.Осєтрін. – Київ: КНУБА, 2001. – Вип.10. – С.184-188. 5. Петришин Г.П., Дволятик І.Б., Соснова Н.С. Садово-паркові комплекси Галичини XVI – кін. XIX ст. // Проблеми містобудування Західної України. Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 80-річчю кафедри містобудування ДУ “Львівська політехніка”. – Львів, 1994. – С. 155. Внеском автора є опрацьовані дані про садибно-паркові комплекси періоду кінця XVIII –ХІХ ст. 6. Соснова Н.С. Вплив австрійської колонізації Галичини на розвиток садибно-паркових комплексів // Німецькі колонії Галичини: історія, архітектура, культура / за ред. Петришин Г.П. Матеріали Міжнародного наукового семінару. – Львів: Манускрипт, 1996. – С. 342-347. 7. Соснова Н.С. Карта “Галичини і Льодомерії” фон Міґа як джерело до вивчення садибно-паркових комплексів // Старовинні парки і проблеми їх збереження. Матеріали ІІ Міжнародного симпозіуму. – Умань, 1996. – С. 67. 8. Петришин Г.П., Соснова Н.С. Розвиток ренесансних оборонних садиб наприкінці XVIІІ – всередині XIX століть в Галичині // Проблеми ландшафтної архітектури та садово-паркового будівництва. Матеріали міжнародного семінару . - Т. І. – Львів, 1997. – С.75-80. Внеском автора є класифікація типів функціонування оборонних споруд у результаті опрацювання картографічного архівного матеріалу. 9. Соснова Н.С. Часовий розвиток планувальної структури оборонного двору села Замок Жовківського району // Історична, мистецька та архітектурна спадщина Жовкви: проблеми охорони, реставрації та використання. Зб. мат. укр.- польськ. наук.-практ. семінару . – Жовква-Львів: Простір М, 1998. – С. 92-97. 10. Соснова Н.С. Інформативність кадастрових карт (До питання вивчення планувальних структур садибно-паркових комплексів Галичини сер. ХІХ ст.) // Картографія та історія України: Зб. наук. пр. – Львів; Київ; Нью-Йорк: Вид-во Коць М.П., 2000. – С. 252 – 258. Соснова Надія Степанівна “Архітектурно-ландшафтний уклад садибно-паркових комплексів Галичини (кінця XVIII – початку ХХ століть)”. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури за спеціальністю 18.00.01 – Теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури. – Національний університет “Львівська політехніка”. Львів, 2003. Дисертацію присвячено виявленню особливостей формування архітектурно-ландшафтного укладу садибно-паркових комплексів сільських поселень Галичини кінця XVIII – поч. ХХ століть. У дисертації вперше виявлена сукупність садибно-паркових комплексів Галичини і чинники природного та урбаністичного характеру, що впливали на їх формування. Визначено основні принципи компонування функціонально-структурних частин комплексу та їх уклад. Висновки роботи можуть бути використані як основа для постановки питання про охорону історичних територій колишніх садибно-паркових комплексів та як рекомендації при проектуванні нових об’єктів, що функціонують на засадах, аналогічних садибно-парковим комплексам. Ключові слова: садибно-парковий комплекс, архітектурно-ландшафтний уклад, Галичина, ландшафт, рельєф, пейзажний парк, регулярний парк. Соснова Надежда Степановна “Архитектурно-ландшафтный уклад усадебно-парковых комплексов Галичины (конца XVIII – начала ХХ веков)”. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата архитектуры по специальности 18.00.01 – Теория архитектуры, реставрация памятников архитектуры. – Национальный университет “Львивська политехника”. Львов, 2003. Диссертация посвящена выявлению особенностей архитектурно-ландшафтного уклада усадебно-парковых комплексов Галичины конца XVIII – начала ХХ веков. В диссертации выявлены усадебно-парковые комплексы исследуемого периода и факторы природного и урбанистического характера, влияющие на их формирование. Определены основные принципы компонирования функционально-структурных частей комплекса и их уклад. Выводы работы могут быть использованы как основа постановки вопроса об охране исторических территорий прежних усадебно-парковых комплексов и как рекомендации при проектировании новых объектов, функционирующих на тех же принципах, что и усадебно-парковые комплексы. | 