Кіба Михайло Павлович. Архітектурно-художні характеристики римсько-католицьких храмів на південній та східній Україні (кінець ХУІІІ - початок ХХ століття) : Дис... канд. наук: 18.00.01 - 2004.
Анотація до роботи:
Кіба М. П. Архітектурно-художні характеристики римсько-католицьких храмів південної та східної України (кінець XVIII – початок ХХ століть).- Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури за спеціальністю 18.00.01 – теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури. – Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури, Харків, 2004.
Дисертація присвячена вивченню архітектурно-художніх ознак римсько-католицьких церков південної та східної України в кінці XVIII – на початку ХХ століття. В роботі розглядається розвиток церковного будівництва у зазначеному регіоні на ґрунті історичної традиції українського римсько-католицького зодчества. Встановлено, що в архітектурі римсько-католицьких церков регіону були втілені як традиційні структурно-морфологічні, стильові і композиційні рішення, так і нові форми, що відповідали напрямкам європейського культового зодчества кінця XVIII – початку ХХ століть. При цьому умови формоутворення храмів збагачені культурою полінаціональних (у містах) і мононаціональних (у колоніальних поселеннях) релігійних спільнот, що дозволило виявити національну специфіку зодчества. Внаслідок незадовільного стану і руйнування церков запропоновані напрямки поновлення збережених храмів.
Аналіз історіографії досліджень римсько-католицьких церков у східній і південній Україні дозволив виявити головні етапи і напрямки з вивчення цього питання. У останній чверті ХІХ на початку ХХ століття відомості про діяльність релігійних громад носили інформативно-статистичний характер. В статтях у енциклопедіях, путівникових описах, церковних довідниках, періодичних виданнях освітлювалися питання історії заснування громад, національного стану і кількості вірників, події пов’язані з будівництвом храмів.
Продовження досліджень поновлюється у другій половині ХХ століття і пов’язане з вивченням культури колоніальних поселень в південній Україні, враховуючи культові споруди римсько-католицької конфесії. В публікаціях вирішується широке коло питань, серед яких архітектурний аналіз римсько-католицьких кірх. Храми, що знаходилися в містах, окремо не досліджувалися. Вони згадуються при розгляданні історичної забудови міст, вивченні творчості архітекторів, художників та діяльності представників релігійних громад.
З наведених наукових джерел видно, що вивчення архітектурної спадщини Римсько-католицької церкви на сході і півдні України мало різнобічний але розрізнений характер. Складання цих відомостей у систему не відбувалося. Через це залишився не визначеним зв’язок планувальної і структурної організації, стильовий напрямок побудови храмів. Не розглядається композиція та художнє оздоблення інтер’єрів. Деякі зруйновані і уцілілі храми не згадуються в дослідженнях зовсім.
В основу побудови планувальних і просторових структур християнського храму закладені релігійні значення його окремих частин, які втілені в церковному символі – натуральному предметі. Значення символів розкриваються в таїнствах Церкви. Для здійснення таїнств церковні символи згруповані в двох головних частинах храму – пресбітеріумі (місці безкровного приношення Жертви) і кораблі – наві (місці зібрання віруючих). Третій просторовий об'єм – нартекс у західній християнській традиції виникає як знак світської влади, що згодом отримав своє символічне значення.
Трьохчастинний розподіл простору храму як основа плану зберігався завжди, приймаючи різні форми в залежності від церковних і світських потреб. З розвитком планів храмів пов'язана зміна структур літургійних центрів (престолу, амвона, баптистерія, конфессіонала, літургійних меблів, музичних інструментів), що поєднують групи символів. В історичному розвитку культової архітектури відбувався пошук нових конструктивних рішень, що позначили головні просторові типи римсько-католицьких храмів: базиліку, псевдобазиліку, цільно-залову (однонавну) і центричну церкви.
У дослідженні доведено, що просторові рішення середньовічних базилік побудовані на узгодженні частини і цілого, що виявилося в розвитку плану на основі модульної сітки та співвідношень між шириною нав і вертикальним розвитком композиції будівель. Співвідношення частин і цілого в повздовжніх базиліках регіону дослідження відбувалося за принципом розвитку модуля просторової чарунки бічної нави, традиційного для церков романіки і готики. На вертикальному розвитку композиції храмів визначені пропорційні співвідношення на основі поділення ширини нав, що вказують на висоту як склепіння, так і всієї споруди. Ці обчислення доводять наслідування морфологічних ознак історичних прототипів при формоутворенні храмів другої половини XIX століття. У центричних храмах побудова композиції велася за принципом розвитку модуля, за який брався радіус в ротондах або ширина нави в церквах з полігональним планом. План цільно-залових (однонавних) храмів будується на розвитку модуля, утвореного опорними арками склепіння. Вертикальний розвиток однонавних храмів відповідає пропорційним співвідношенням, визначеним на основі ширини нави.
Аналіз взаємозв’язку планувальної, просторової і стильової організації дозволив прилічити досліджувані храми до декількох умовно позначених стильових типів: “класичного”, “барокового”, “романсько-готичного”. Формоутворення храмів регіону відбувалося як запозичення рис архітектури історичних зразків. Найбільш гармонічне і послідовне втілення історичних зразків здійснювалося в умовно позначеному “класичному” і “романсько-готичному” стильових типах. Саме на цих засадах впродовж ХІХ століття римсько-католицькі храми регіону дослідження будуються в наступних стилях: класицизм, романтизм, неороманіка і неоготика, неокласицизм, ретроспективизм.
Вивчення комплексу історичних умов вказало на те, що швидкі темпи будівництва храмів обумовлені новими формами організаційної діяльності римсько-католицьких громад у ХІХ столітті. Серед них визначається використання середньовічних моделей в організації церковного життя релігійних громад, збільшення ролі мирян-віруючих в організації будівництва храмів і вирішенні матеріальних питань.
Римсько-католицьке зодчество регіону носить інтернаціональний характер. Склад релігійних громад диференційований на мононаціональні (німецькі католицькі колоніальні поселення в південних губерніях) і полінаціональні (католицькі громади в промислових і культурних центрах регіону). Національні пріоритети римсько-католицьких громад виражалися в архітектурі храмів.
Аналіз стильових напрямків показав, що стиль досліджуваних храмів кінця XVIII – початку ХІХ століть формується в рамках класицизму (рис. 1). Архітектура католицьких кірх у німецьких колоніях була більш вільною від класичних норм, що діяли в містах. Тому в композиціях кірх простежуються тенденції відходу від класицизму та використання елементів середньовічної архітектури. Перші римсько-католицькі церкви в містах будуються з урахуванням вимог класичної архітектури, що відбилося в композиціях фасадів у вигляді портиків з колонами. У побудові баштових та купольних частин простежуються вплив візантійського стилю і Ренесансу.
Стильовий напрямок романтизму середини ХІХ століття в римсько-католицькому зодчестві визначений використанням широкого спектру історичних стилів(рис. 1). В зв’язку з цією відносною свободою стає очевидна залежність архітектурної організації церков від національного характеру спільноти. Так, середня частина німецьких католицьких кірх набуває форму видовженої нави з бічними проходами посередині. Повздовжні стіни нав прорізаються рядами із семи вікон, як в кірхах в Йосипсталь (1853 р.) та Новий Маннхеймер (1850 р.). Для цих храмів стає характерним використання шпилеподібних шатрів на дзвіницях. Римсько-католицькі храми романтизму в містах мали багатшу стильову спрямованість. Риси англійської готики, Ренесансу, романського стилю використовуються при формоутворенні церкви Успіння Богородиці в Одесі (1853 р.). В архітектурі церкви в Керчі (1840 р.) простежується наслідування еллінського типу у вигляді схеми простильного храму. У декорації зовнішньої композиції храмів в Полтаві (проект, 1857 р.) і Маріуполі (1860 р.) використовуються деталі італійської середньовічної архітектури.
В роботі позначено, що базою утворення архітектурних напрямків у церковному будівництві другої половини ХІХ століття досліджуваного регіону стає західноєвропейська та польська культова архітектура. Пояснюється це зростанням кількості і ролі вірників польського походження в релігійних громадах на півдні і сході України. Розвиток стильових напрямків відбувався як відродження архітектури ХІ-XIV століть на території Польщі і Германії. В архітектурі досліджуваного регіону виділяються такі будівельні методи як “романо-візантійський”, “ломбардський” та “перехідний”. Характеристики цих напрямків позначені варіантами композицій і формами об’ємів (“романо-візантійський”, “перехідний”) або способом декору зовнішніх стін церкви (“ломбардський”). Велике значення в реалізації цих будівельних прийомів мав матеріал, з якого було вибудовано зовнішні стіни храму. Вони були поштукатурені (з пол. tynkowy) або складені з цегли (з нім. rohbau).
В архітектурі храмів цього періоду переважають неороманський і неоготичний стилі (рис. 2). Окрім стильових різниць, визначених формами отворів і декору, велике значення має композиція зовнішніх об’ємів. В цих композиціях виділяються безбаштові, однобаштові, двохбаштові храми. У 10-х роках XX-го сторіччя у стилі храмів намічається повернення до методів організації об’ємів на ґрунті класицизму. Специфічною рисою в архітектурній композиції цих церков стає використання широкого спектру історичних стилів (рис. 2). До цього на зовнішніх стінах храмів з’являється монументальний живопис і скульптура. Це значно збагачує зовнішню композицію невеликих храмів.
6. Теми художніх творів, що декорують інтер’єри церков, відповідають відродженню напрямків релігійного мистецтва ХІІ-ХІІІ століть в Західній Європі і представлені композиціями Розп'яття (Кrucifix), Хресного шляху (Via krucis), Оплакування (Pieta). Архаїчні сюжети доповнюються новими релігійними темами, що присвячені композиціям Богородницького циклу (“Внебовзяття Діви Марії”) та окремим святим (св. Казиміру, св. Антонію Падуанському, св. Кліменту Папі Римському та іншим). При цьому стиль художніх форм спирається на зразки позастильового живопису і пластики Італії та Іспанії XV - XVII століть та на твори митців XIX століття в яких відбилися риси італо-іспанського мистецтва.
7. Результати проведеного дослідження є базою для проведення реставраційних робіт в інтер’єрах існуючих храмів.
Публікації автора:
1. Кіба М.П. Готичний костьол м. Харкова. Шляхи відновлення // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. – Харків: Художньо-промисловий інститут, 1997. - Вип. №6. – С. 75-79.
2. Кіба М.П. Сучасна сакральна архітектура латинського обряду і її присутність на Східній Україні // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. – Харків: Художньо-промисловий інститут, 1998. Вип. № 2. – С. 111-112.
3. Кіба М.П. Римсько-католицька церква на Східній Україні в 1930-х – 1940-х роках / Збірка наукових праць міжнародної конференції до ювілею Ю. Бойка-Блохіна. – Х: Харківський Національний Університет, 1998. – С. 167-170.
4. Кіба М.П. Інтеграція капличного будівництва латинського обряду в культовій архітектурі України // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. – Харків: Художньо-промисловий інститут, 1998. - Вип. №4 – 5. – С. 44-45.
5. Кіба М.П. Історичні умови виникнення римсько-католицької Церкви в місті Харкові // Перші Слобожанські читання. Науково-теоретичні здобутки слобідської України: Філософія. Релігія. Культура. – Харків: Харківський художній музей, 1999. – С. 96-99.
6. Кіба М.П. Проектування внутрішнього середовища культових споруд на прикладі католицьких костелів // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. – Харків: Художньо-промисловий інститут 1999. - Вип. №1. – С. 35-39.
7. Кіба М.П. Архітектурно-художні ознаки костьольного будівництва на Україні кінця XIX – початку XX століття // Вісник Харківського художньо-промислового інституту. – Харків: ХХПІ, 2000. - Вип. №3. – С. 193-197.
8. Кіба М.П. Перше католицьке зодчество на південній Україні // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. – Харків: Художньо-промисловий інститут, 2000. - Вип. №4 – 5. – С. 32-37.
9. Кіба М.П. Питання синтезу художніх форм та монументальної декорації в архітектурі культової неоготики другої половини XIX століття на Україні // Проблеми теорії та історії архітектури України / Збірка наукових праць. – Одеса: ОДАБА, 2001.- Вип. №2. – С. 62-64.
10. Кіба М.П. Формування творчих методів римсько-католицького зодчества в південній і східній Україні з другої половини XIX по початок ХХ сторіччя в рамках перехідно-готичного методу // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. – Харків: Харківська державна академія дизайну і мистецтв, 2001, вип. № 2-3 – 2002, вип. № 1. – С. 207-214.
11. Кіба М.П. Особливості архітектурної композиції римсько-католицьких кірх в колоніальних поселеннях на півдні України в кінці XVIII-XIX столітті // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. – Харків: Харківська державна академія дизайну і мистецтв, 2003. – Вип. № 1-2. – С.182-188.
12. Кіба М.П. Використання позастильового релігійного живопису в формуванні художнього образу інтер’єрів римсько-католицьких костелів східної і південної України //Народознавчі зошити. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2003. – Вип. № 1-2. – С.208-212.
