У висновках дисертації зроблені узагальнення із головних проблем дослідження. Встановлено, що у своєму розвитку археологічна наука в університеті пройшла такі етапи: 1. Період становлення, який хронологічно можна розпочати 1784 р. і завершити 1905 р. На цей період припадає діяльність Ю. Більчевського, М. Грушевського, Я. Кухарського, К. Сарніцького, Є. Скроховського, Л. Солєцького, Л. Цвіклінського, І. Шараневича. Серед визначальних подій, які вплинули на процес становлення, слід назвати такі: подання доповідної записки Галицькому крайовому губернаторству про потребу викладання археології в університеті (1826), початок викладання курсу біблійної археології (1836), реформування вищих шкіл і прийняття закону про охорону пам‘яток історії та культури на землях імперії (50-ті рр. ХІХ ст.), наукова та педагогічна діяльність в стінах університету палких популяризаторів археологічних знань – Л. Цвіклінського та І. Шараневича (70–90-ті рр. ХІХ ст.). З постаттю останнього пов‘язано як ряд важливих організаційних заходів (створення у Львові Археологічного товариства та його періодичного видання, організація трьох виставок та археологічного з‘їзду, формування археологічної колекції Львівського університету й заснування музею Ставропігійського інституту), так і перші масштабні польові дослідження у Західній Україні: розкопки в Галичі (1882-1888), Звенигородці (1890), біля с. Чехи (1895-1897). Всі ці події отримали логічне завершення на початку ХХ ст. організацією окремої кафедри археології. 2. Період розвитку, пов‘язаний з діяльністю кафедри класичної археології та праісторії (1905-1914) під керівництвом професора К. Гадачека – визначного дослідника як Кошиловецького поселення, так й інших пам‘яток, автора низки аналітичних праць з актуальних проблем стародавньої історії. 3. Період розквіту у міжвоєнні роки ХХ ст., який ознаменувався діяльністю кафедри археології та історії матеріальної культури (1916-1939) та кафедри доісторичної археології зі спеціальним оглядом праісторії польських земель (1921-1939), проведенням масштабних розкопок, загальним накопичення джерел і їхнім осмисленням. Знаковими постаттями міжвоєнного періоду розвитку археології, які виділялися різнобічністю наукових інтересів, дуже активною польовою і публікаційною роботами, були Е. Булянда, Л. Козловський, К. Маєвський, К. Міхаловський, Т. Сулімірський, М. Смішко. Аналіз і осмислення джерел дозволили вченим-археологам університету створити праці, які попри зміни в хронології пам‘яток, їхній інтерпретації, не втратили значення і сьогодні. Вони лягли в основу здійснених вченими пізніших узагальнень. Характеризуючи зв’язки археологів Львівського університету з іншими науковими інституціями, виділено такі напрямки: студії молодих науковців у кращих європейських наукових інституціях; науковий пошук у архівах, бібліотеках та музеях Європи; участь у міжнародних конгресах, з’їздах та археологічних розкопках; читання лекцій на запрошення закордонних університетів, інститутів і товариств.
Протягом досліджуваного періоду прослідковується перехід від індивідуальних форм досліджень (М. Грушевський, І. Шараневич, К. Гадачек) до створення колективів однодумців, які гуртувалися навколо університетських кафедр, семінарів та інститутів і працювали у певному науковому напрямі (групи співробітників під керівництвом Л. Козловського та Е. Булянди). Особливості становлення археологічної науки виявилися у поєднанні індивідуальних зацікавлень певних науковців університету вивченням матеріальних пам’яток минулого з розумінням потреби їх охорони та систематичного та планомірного археологічного дослідження на землях імперії австрійським урядом. Умови для розвитку археологічної науки у Львівському університеті виявились сприятливими з огляду на існування інших наукових установ міста Львова, які були зацікавлені в археологічних дослідженнях краю, а також всебічну підтримку державних органів. У розвитку археології в університеті спостерігаються певні тенденції. Якщо до 90-х років ХІХ ст. становлення археологічних студій відбувалося, в першу чергу, завдяки викладачам теологічного факультету, то з початку ХХ ст. головна роль у розвитку археологічної науки в стінах вузу належить філософському (гуманітарному) факультету. Саме на цьому факультеті було створено аж дві кафедри археології, тоді як на теологічному – жодної. До того ж археологічна тематика на філософському факультеті викладалася у значно ширшому обсязі, тоді як теологів цікавили лише ті археологічні дослідження, що були пов’язані з біблійною історією. Якщо в другій половині ХІХ ст. археологія в університеті викладалася досить спонтанно та безсистемно, то у міжвоєнний період тут було створено справжні навчально-наукові підрозділи археологічного профілю. Науковці Львівського університету заклали міцний фундамент для майбутнього розвитку археологічної науки як в університеті, так і в Україні післявоєнного періоду, адже висока археологічна школа західноєвропейського типу, яка існувала тут до 1939 р., вплинула на формування кадрів уже радянського часу. |