У роботі було виявлено, систематизовано, описано та здійснено кількісну обробку засобів архаїзації мови грецькими істориками II-III ст. на основі аналізу фонетичних, морфологічних, синтаксичних та лексичних особливостей мови твору Арріана VAlexa,ndrou avna,basij. При написанні літературних творів у елліністично-римський період відбувалась свідома архаїзація грецької мови на всіх рівнях, метою якої було наближення мови літератури до норм класичного аттичного діалекту. Кількісний аналіз фонетичних, морфологічних, синтаксичних та лексичних архаїзмів, використаних Арріаном, дозволяє стверджувати наступне. Вплив іонійського діалекту найбільш відчутний на фонетичному рівні: 50,38% архаїчних фонетичних одиниць використовуються згідно з нормами іонійського діалекту (зменшення використання -n evfelkustiko,n, переважне вживання неконтрагованих варіантів, неасимільованих архаїчних сполучень плавний + -s- та sm-, форми evj). Меншою мірою поширене вживання іонійських елементів на лексичному рівні (близько 40,6% випадків). На морфологічному рівні використання іонійських форм засвідчене у 1,93% випадках. Серед одиниць синтаксичного рівня іонізми у творі Арріана не зустрічаються. З огляду на об’єктивні умови формування койне закономірним є той факт, що найбільшу частину розглянутих архаїчних одиниць становлять аттичні форми та конструкції. В аспекті використання класичних аттичних елементів найбільш архаїстичними, як показали результати дослідження, є лексичний і морфологічний рівні, адже аттичні форми зустрічаються у 59,4% та 56,97% розглянутих випадків відповідно. Серед аттичних лексичних архаїзмів найбільшу частину становлять лексеми, запозичені з творів Ксенофонта та Фукідіда. На морфологічному рівні архаїчними є форми двоїни в іменних та дієслівних парадигмах, аттична відміна іменників, архаїчні форми атематичного відмінювання, генетивні форми іменників чоловічого роду першої відміни з основою на -a та третьої відміни з основою на -i; аналітична конструкція e;cw + participium, форми futurum atticum та futurum III; аналітичні форми зворотніх займенників. Серед одиниць фонетичного та синтаксичного рівнів власне аттичні елементи зустрічаються рідше (у 40,41% та 43,97% випадків відповідно). На фонетичному рівні відновлюються класичні аттичні норми використання елізії, вживання -i- subscriptum у невласних дифтонгах. Для синтаксичного рівня характерне дотримання консервативних норм у вживанні класичних функціональних різновидів деяких відмінків (genetivus partitivus, causae, possessivus та auctoris; dativus instrumenti). У системі гіпотаксису архаїзація простежується у обмеженні використання сполучника i[na, поширенні сполучників o[pwj та w`j у фінальних підрядних реченнях, використанні форм оптатива у підрядних фінальних реченнях та форм індикатива у підрядних наслідкових реченнях, обмеженні різновидів умовних періодів регулярними типами, відновленні потенційного умовного періоду. Серед синтаксичних засобів архаїзації слід назвати також поширення сполучника w`j з інфінітивом для вираження наслідку, вживання інфінітивних конструкцій для вираження об’єктних відношень після дієслів зі значенням просити, наказувати тощо, дієприкметникової конструкції після verba sentiendi, поширення зворотів infinitivus absolutus та accusativus absolutus. Незважаючи на аттикізуючий мімесис, Арріану не вдалося повною мірою уникнути впливу сучасних йому мовних тенденцій, відтак, у мові його твору трапляються інноваційні елементи, які з’явились або повною мірою розвинулися лише в елліністично-римський період. Досить поширене використання таких елементів на морфологічному рівні (39,9% випадків), меншою мірою – на фонетичному, синтаксичному та лексичному рівнях (у 3,16%, 6,34% та 34,16% випадків відповідно). Яскравим свідченням надмірного прагнення штучно наблизити мову твору до норм класичного аттичного діалекту є явище так званого гіпердіалектизму, прояви якого зустрічаються на всіх рівнях мови у застосуванні класичних аттичних норм вживання форм і конструкцій навіть у тих випадках, які в класичному аттичному діалекті становили певний виняток та не регламентувалися цими нормами й правилами (вживання фонетичних варіантів з дифтонгом -ei- замість -i-, що не є результатом монофтонгізації давнього дифтонга, наявність -h- навіть тоді, коли у класичному аттичному діалекті вживалась -i-; уникання використання окремих форм жіночого роду прикметників; поширення вживання інфінітивної конструкції після дієслів мовлення). У межах проведеного дослідження неможливо охопити все коло питань, пов’язаних із проблемами формування літературної норми грецької мови елліністично-римського періоду. Перспективним вбачається проведення аналізу особливостей інших функціонально-стилістичних різновидів грецької мови II-III ст., дослідження розмежування та подальшого відокремленого розвитку розмовного та літературного різновидів койне. |
