Здійснене дослідження дозволяє зробити такі висновки. Антинігілістичні романи Лєскова “Некуда” та “На ножах” посідають не маргінальне, як це заведено було вважати в радянському літературознавстві, а одне з центральних місць у творчій спадщині письменника. Вони стали значним явищем в історії російської літератури другої половини ХІХ століття, виявивши приклад яскравої, високохудожньої, гострополемічної літератури, і заперечують міф про їхнього автора як про письменника-реакціонера. Прибічник нереволюційного шляху розвитку Росії, “поступовець” Лєсков у своїх романах вступає в полеміку з “нетерпеливцями”-революціонерами і всією логікою оповіді переконливо доводить неспроможність їхньої теорії перетворення російської дійсності та несумісність її з практикою російського життя. Проблематика романів “Некуда” та “На ножах” відбиває той спектр гострих злободенних питань, які поставали не тільки перед самим письменником, а й перед російським суспільством у пореформений період. Антинігілістична проза Лєскова наскрізь пройнята непідробним інтересом автора до складної та суперечливої обстановки другої половини ХІХ століття. Однією з основних, провідних, найбільш значущих проблем романів “Некуда” й “На ножах” та, власне, й усієї антинігілістичної белетристики письменника стає питання про подальші шляхи розвитку Росії. Ці твори Лєскова об’єднані роздумами про історичну долю Росії. У кожному з них вони вибудовуються в особливу сюжетну лінію, яку можна назвати, користуючись термінологією Т.В. Казакової, “сюжетом Росії”. Інші проблеми романів визначаються головною, вихідною, стаючи свого роду похідними: істинні, “справжні нігілісти” й нігілісти-авантюристи; доля пореформеного села та стан народу; особисте щастя та ін. Письменник був одним із перших, хто зумів вголос заговорити про те, що хвилювало не тільки сучасників, але й наступні покоління. Безперечна заслуга Лєскова полягає в тому внеску, який він зробив у розширення ідейно-тематичного діапазону російської антинігілістичної белетристики другої половини ХІХ століття, намітивши при цьому й подальші перспективи її розвитку. Поява революційного руху, на думку Лєскова, пов’язана з пошуком інтелігенцією не тільки нових шляхів розвитку Росії, а й нового світогляду, нової філософії життя. Романи Лєскова, за своєю суттю не будучи винятково політичними творами, все ж мають більший політичний нахил, ніж, наприклад, “Отцы и дети” І.С. Тургенєва. І якщо І.С. Тургенєв виступає як об’єктивний спостерігач, то Лєсков виносить суворі моральні вироки своїм героям. У цьому не можна не побачити певної полемічності Лєскова стосовно І.С. Тургенєва, пов’язаної з пошуками морального ідеалу. В “Некуда” та “На ножах” зроблена спроба протиставити “зайвих людей” і “людей справи”. Як досить резонно відзначав М.С. Плещунов, для роману І.С. Тургенєва характерні статичні, незмінні герої, в той час як романи Лєскова – це романи розвитку характерів, що зближує письменника з Л.М. Толстим. При цьому Лєсков не висуває у своїх творах, на відміну, скажімо, від Ф.М. Достоєвського, на перший план протиборства ідей, широких соціально-філософських концепцій. Він бере російське життя наче на іншому, значно більш емпіричному рівні. На антинігілістичні романи Лєскова, в тому числі й на його твори малої форми, певний вплив мала також проза М.В. Гоголя – його “Мертвые души” – одна з основних, опорних для письменника книг, свого роду “російське євангеліє”. Як і М.В. Гоголь, Лєсков бачить шлях переборення реального зла в удосконаленні особистості, в її моральному збагаченні та світоглядному переозброєнні. Варто відзначити, що в способі просторової організації сюжету в романах Лєскова важливу роль відіграє принцип опозиції: протиставлення столиці та провінції. В романах “Некуда” та “На ножах” присутні ніби дві діаметрально протилежні реалії, два світи. Один із них – розпусний, брудний, розбещений світ буржуазного Петербурга, названий Лєсковим у романі “На ножах” “кублом розпусти сорока розбійників”, а другий – тиха, дрімотна провінція, де панують свої зовсім інші звичаї. Схожа організація сюжету спостерігається в романах І.О. Гончарова (“Обрыв”), Ф.М. Достоєвського (“Бесы”). Романи Лєскова, І.О. Гончарова, Ф.М. Достоєвського, О.Ф. Писемського охоплюють більш широке коло проблем, відрізняються більш глибоким проникненням у суть нігілістичних ідей порівняно з творами В.П. Авенаріуса, В.П. Клюшникова, Б.М. Маркевича, для яких радикальні настрої є або наслідком польських інтриг, або розглядаються виключно як політичний рух. Однак усі антинігілістичні твори, незважаючи на їхню різну ідейно-художню цінність, характеризуються несприйняттям ідей нігілізму, виявляючи при цьому цілковиту схожість у тематиці, сюжетній і образній системах, будучи свого роду альтернативним напрямком до магістральної прямої суспільно- літературного руху 1860–1870-х років. Систему персонажів в антинігілістичних романах Лєскова також організовує принцип опозицій. Герої поділені на два основних табори: “нетерпеливці” та “поступовці”. Конфлікт між цими полярними таборами й визначає розвиток сюжету. І якщо в таборі “поступовців” усі єдині, то в таборі “нетерпеливців” немає спільності. Табір нігілістів складається з двох виключно протилежних за своїм значенням груп: “справжні нігілісти” та нігілісти-авантюристи. Ці дві групи нігілістів найбільш чітко представлені в романі ”Некуда”. Нігілісти, за Лєсковим, у 70-ті роки (час написання роману “На ножах”) неминуче повинні або капітулювати, зневірившись в ідеях соціалізму, або перетворитися в пристрасних до наживи авантюристів і шахраїв. Лєсков один із перших у російській літературі розробляє подібну схему образної системи антинігілістичних романів, яка буде варіюватися в тій чи іншій мірі в наступних творах письменників-антинігілістів. Головні герої “Некуда” та “На ножах” є віссю, навколо якої обертаються всі інші персонажі й будується сюжет. Зображуючи як нігілістів, так і “поступовців”, Лєсков намагається відтворити психологічно достеменні характери та ситуації, що, безсумнівно, дозволяє говорити про переконливу сюжетну мотивацію. В “Некуда” та “На ножах” письменник досить чітко розкриває психологію нігілістів. Кращі з нігілістів, чесні праведники антивіри, повіривши в соціалізм, уже не були тим ідеалом, до якого вони так нестямно прагнули. Саме в переродженні особистості під впливом руйнівних ідей заперечення Лєсков один із перших у російській літературі помітив головну небезпеку ідеології нігілістів. Письменник показав згубний вплив нігілістичних ідей на молоді голови, правильно помітивши, що часто нігілізм руйнує душі його праведників (Ліза Бахарева з ”Некуда”). “Бісівським” ідеям нігілістів – історичних “нетерпеливців”, їхньому авантюристичному стрибку в “світле майбутнє” Лєсков протиставив ідеал терплячого трудівника (Розанов, Женні Гловацька, Підозеров, отець Євангел, Синтяніна та ін.), поступові реформістські перетворення , які враховують національну самосвідомість, традиції, устрій життя російського народу. В удосконаленні особистості, в її духовному перетворенні та збагаченні позитивними моральними началами бачить Лєсков відповідь на питання, поставлені кризовим станом країни. Саме на своїх праведників Лєсков покладає надії щодо перетворення суспільства. Образами праведників письменник приводить читачів до висновку про те, що тільки на релігійній основі можливе справжнє розмежування між добром і злом. Лєсков у своїх романах невтомно стверджував думку про те, що вирішальну роль у вдосконаленні суспільства відіграє не матеріальний прогрес, а духовне вдосконалення особистості. Позиція Лєскова виявляється близькою до поглядів І.О. Гончарова та Ф.М. Достоєвського. Однак у Лєскова, на відміну від Ф.М. Достоєвського, моральний елемент більш широко забезпечений факторами іншого плану – економічного, соціального, культурного. Утім, його провідна роль безсумнівна. З романами ж І.О. Гончарова твори Лєскова зближує підкреслено сильний інтерес до національного начала, не стільки політичний, скільки сімейно-побутовий, моральний аспект аналізу нігілістичних ідей. Це певним чином і відрізняє їх від творів В.П. Клюшникова та О.Ф. Писемського. Ключові ідеї в романах Лєскова набувають апокаліптичного значення. Одержимість силами зла та руйнації, самозванні претензії на володіння світом – ці невикорінні духовні вади політичних честолюбців – оголюють деякі сутнісні закони протистояння добра і зла, які не можна відмінити. Одним із перших у російській літературі Лєсков втілив у художній формі образ революційного народника, передбачивши майбутню кризу всього народницького руху, обумовленого зверненням до помилкових, безплідних методів боротьби (“Загадочный человек”, “Овцебык”). Таким чином, Лєскова можна по праву й без перебільшення вважати одним із основоположників, родоначальників антинігілістичного напрямку в літературі. Антинігілістичні романи Лєскова не пройшли для російської літератури безслідно. У 60–80-ті роки (період активного розвитку антинігілістичної белетристики) з’явились численні послідовники письменника (В.П. Авенаріус, В.П. Клюшников, В.В. Крестовський та ін.) Наша сучасність далеко не розв’язала тих проблем, які ставилися в антинігілістичних романах Лєскова. Сьогодні говорити про Лєскова – значить все ще роздумувати про найглибші, болючі питання теперішнього життя. Наші сучасники й сьогодні заклопотані тими ж “болючими” питаннями, що й Лєсков майже півтора століття тому. Можливо, рецепти півторавікової давнини , автор яких гаряче любив свою батьківщину й бажав їй добра, стануть дійовими і в наші дні. |
