За підсумками проведеного дослідження зібрано, систематизовано і проаналізовано великі за обсягом дані з антропології українського народу і давнього населення України, що дозволило: а) розробити концепцію антропологічного складу українського народу на основі широкого комплексу расово-діагностичних маркерів: соматологічних, одонтологічних, дерматогліфічних; б) з'ясувати співвідношення різних категорій ознак і виокремити на території України регіональні антропологічні варіанти (зони), що склались історично в процесі формування антропологічного складу українського народу; в) простежити основні напрями етногенетичних процесів на території України за даними антропології від найдавніших часів до доби пізнього середньовіччя; г) висвітлити питання про ступінь антропологічної спадкоємності давньої та сучасної людності України. Основні наукові результати проведеного дослідження, які виносяться на захист, можна сформулювати таким чином: 1) Аналіз варіацій одонтологічних ознак серед сучасної української людності показує, що вони не виходять за межі, властиві типовим представникам великої європеоїдної раси. У залежності від особливостей географічного розподілу провідних маркерів даної системи на теренах України виокремлюється кілька територіальних варіантів (комплексів), а саме: північно-західний матуризований, поширений в деяких регіонах Правобережного Полісся і Середньої Наддніпрянщини; північний грацильний, представлений у Київському і Житомирському Поліссі; карпатський, який охоплює Прикарпаття, гірські райони Карпат, Закарпаття та Буковину, і південно-східний грацильний, що він локалізується на Півдні Київщини і на Лівобережжі. Кожен із цих комплексів, знаходить аналогії серед інших етнічних груп Центральносхідної Європи. а) Попри наявність локальних відмінностей, антрополого-одонтологічні характеристики українського народу склались на спільній основі. Намічені комплекси слід розглядати як варіанти одного й того ж одонтологічного типу – середньоєвропейського. За даними палеоантропології, він має глибоке історичне коріння на території України, сягаючи щонайменше неолітичної доби. Середньоєвропейський тип був представлений також серед населення доби енеоліту, бронзи, раннього залізного віку, черняхівської культури, Київської Русі. Саме його носії відіграли вирішальну роль у формуванні антрополого-одонтологічних особливостей українського народу. Найбільш архаїчні "середньоєвропейські" варіанти нині збереглися на Півночі Правобережного Полісся. б) Відмінності між наміченими територіальними одонтологічними комплексами українців склались в процесі взаємодії середньоєвропейського типу з іншими європеоїдними типами, здавна поширеними в Євразії – південним і північним грацильним. Особливо важливу роль у цьому процесі відіграли носії південноєвропеоїдного грацильного компонента, які з'явились на теренах України принаймні за енеолітичної доби. Надалі вони були присутні тут і за доби бронзи, і в ранньому залізному віці, і в І – на поч. ІІ тис. н.е. Наявність даного компонента простежується в більшості історико-географічних регіонів України, за винятком Полісся. У Київському і Чернігівському Поліссі відзначена також домішка північного грацильного типу, яка загалом має незначний характер. 2) Дерматогліфічні ознаки українців варіюють в межах, притаманних представникам європеоїдних антропологічних варіантів. У географічному розподілі деяких провідних характеристик даної антропологічної системи простежуються доволі чітко виражені закономірності, що дає підстави виділити три регіональні варіанти (комплекси), а саме: північний, центральний і південний. а) Північний комплекс, який охоплює більшість населення Волині, Правобережного і Лівобережного Полісся, характеризується своєрідним поєднанням провідних дерматогліфічних характеристик, яке засвідчує наявність в даних регіонах України північноєвропеоїдного антропологічного компонента. Центральний комплекс, поширений в Середній Наддніпрянщині, на Півдні Волині й в Галичині, склався на основі "середньоєвропейського" субстрату. Південний комплекс, розповсюджений в окремих районах правобережжя Середньої Наддніпрянщини, степовій зоні України і в Карпатах, характеризується наявністю певної південноєвропеоїдної домішки. Крім того, тут простежується незначний вплив "східного" (монголоїдного) компоненту. б) Відмінності регіональних дерматогліфічних комплексів українського народу мають помірний характер, відображаючи "відтінки" одного антропологічного типу. 3) Порівняння соматологічних, одонтологічних і дерматогліфічних даних показує, що вони добре узгоджуються між собою щодо оцінки місця українського народу серед інших етнічних груп Східної, Центральної та Південної Європи і основних напрямів їхніх антропологічних зв'язків. За підсумками комплексного аналізу, серед українців загалом переважає відносно високий зріст, брахікефалія, здебільшого доволі темний колір волосся і очей, відносно широке обличчя з середнім горизонтальним профілюванням, пряма спинка носа. Крім того, їм властива помірна редукція зубної системи, яка поєднується з низькою частотою маркерів "східного" походження – лопатоподібної форми верхніх медіальних різців, дистального гребеня тригоніда, колінчатої складки метаконіда тощо; середньонизький дельтовий індекс, середньовисокий індекс Каммінса, середньовисока кількість узорів на гіпотенарі, середньонизька частота осьових карпальних трирадіусів t; середня частота міжпальцевих додаткових трирадіусів. На Півночі, Заході і Півдні України спостерігаються відхилення від наведеного комплексу ознак, що дає підстави для виділення в її межах чотирьох антропологічних зон, а саме: північної, центральної, західної та південної. а) Північна зона охоплює Волинь, Правобережне та Лівобережне Полісся, Північ Галичини. Згідно з даними соматології, в цих регіонах України розповсюджені волинський, поліський, валдайський, або деснянський, та ільменсько-дніпровський морфологічні варіанти, які за деякими характеристиками (відносно широке і невисоке обличчя, помірний розвиток третинного волосяного покриву, світліша пігментація волосся тощо) тяжіють до білорусів, західних росіян, східних литовців і східних естонців – носіїв так званого "валдайсько-верхньодніпровського" антропологічного комплексу. Відзначалось, що на Волині і Правобережному Поліссі – прадавній колисці слов'янства – збереглися деякі архаїчні риси фізичного типу (Ф.Вовк, Р.Єндик, В.Дяченко), витоки яких сягають неолітичної доби. Ці спостереження добре узгоджуються з одонтологічними даними, які засвідчили наявність на Північному Заході України "класичних" варіантів середньоєвропейського типу, який вважається "антропологічним еквівалентом" балто-слов'янської єдності, що мала місце у минулому. Їхні найдавніші різновиди (дуже низький рівень редукції нижніх молярів і майже повна відсутність ознак "східної" орієнтації) представлені в краніологічних серіях із могильників дніпро-донецької культури епохи неоліту. Територія північної зони майже повністю збігається з ареалом одного із дерматогліфічних варіантів українців, який, відзначаючись низьким дельтовим індексом, знаходить аналогії серед білорусів басейну ріки Прип'ять та росіян Північного Заходу та Півночі Російської Федерації. Про наявність північних зв'язків людності Українського Полісся свідчать також дані гематології (Данилова Є.І., Старовойтова Р.О.). б) Центральна антропологічна зона охоплює майже всю Середню Наддніпрянщину, більшу частину Поділля і Слобожанщини. Тут, за даними В.Д.Дяченка, поширений центральноукраїнський тип, який властивий більшості українців. За багатьма соматологічними характеристиками він займає проміжне положення між крайніми морфологічними варіантами, зосередженими в північних, західних та південних областях України, що, пояснюється давніми етногенетичними процесами і змішуванням вихідців із різних куточків історичних українських земель в добу середньовіччя. У деяких районах Середньої Наддніпрянщини, надто в Пороссі, за даними соматології простежується певна степова (монголоїдна) домішка, пов'язана зі впливом кочівницьких груп давньоруського часу. Загалом вона носить незначний характер, оскільки її можна виявити лише в порівнянні з тими популяціями, які відзначаються найбільш "європеоїдною" будовою обличчя. Наявність цієї домішки підтверджує також помітне підвищення дельтового індекса, яке зафіксоване в "половецьких" селах Київщини. Крім того, в центральній зоні присутній південноєвропеоїдний компонент, засвідчений соматологічними, одонтологічними і, особливо, дерматогліфічними даними. Так, майже третина вибірок Середньої Наддніпрянщини (Південна Київщина, Східне Поділля, Південно-Західна Полтавщина) належать до південного дерматогліфічного комплексу України, який за своїми характеристиками (підвищений дельтовий індекс, відносно низький індекс Каммінса, невисока кількість міжпальцевих додаткових трирадіусів тощо) знаходить аналогії серед гагаузів, болгар, молдаван, окремих груп південних росіян. в) Західна зона обіймає Закарпаття, гірські райони Карпат, Прикарпаття та Захід Північної Буковини. За даними соматології, тут виокремлюються два локальні варіанти: східний та західний. Людність східної частини Українських Карпат, надто гуцули Закарпаття і Північної Буковини, характеризуються рисами, властивими носіям "динарських" антропологічних варіантів (яскраво виражена брахікефалія, вузьке і високе обличчя, дуже темне волосся, найвищий в Україні відсоток темних очей і опуклих спинок носа), широко представлених на Балканах і суміжних з ними територіях серед чорногорців, сербів, боснійців, північно-західних румунів, південно-західних словаків, окремих груп греків і угорців. На Північному Заході Українських Карпат спостерігається деяке ослаблення брахікефалії, збільшення ширини обличчя, іноді – зменшення зросту і поява світлих відтінків кольору волосся і очей. Схожий комплекс ознак часто зустрічається серед поляків і етнічних груп басейну Верхнього і Середнього Дунаю: словенців, хорватів, німців, австрійців. Територія західної антропологічної зони практично повністю збігається з ареалом карпатського одонтологічного комплексу, який за рівнем редукції зубної системи ухиляється від сумарної української вибірки в напрямі західної гілки південного грацильного типу, ареал якої охоплює Балкани і суміжні з ними регіони. Південно-західні зв'язки українців Карпат засвідчують також дані дерматогліфіки та гематології. Загалом західна зона може розглядатись як своєрідний "місток" між антропологічними типами українського народу й етнічних груп Центральної та Південної Європи. г) Південна антропологічна зона України охоплює значну частину Північно-Східної Буковини, Північно-Західне Причорномор'я, Нижнє Подніпров'я, де В.Д.Дяченко на підставі соматологічних даних виділяв прутський і нижньодніпровський варіанти. Обидва варіанти, які відрізняються між собою за деякими ознаками будови обличчя, характеризуються наявністю "неопонтійських" (південноєвропеоїдних) рис, тобто менш округлою формою голови, високим зростом, темною пігментацією волосся та очей, значним розвитком третинного волосяного покриву. У південній зоні представлено південно-східний одонтологічний комплекс, розташований в "південній смузі грацильності" на території України, що виникла внаслідок впливу південноєвропеоїдного морфологічного компонента. Наявність останнього засвідчують також дані дерматогліфіки та гематології. Поширення південноєвропеоїдних рис в цій зоні пов'язано з впливом т.зв. "неопонтійського" субстрату, який протягом тривалого часу переважав в степовій смузі Східної Європи, де принаймні з енеолітичної доби активно взаємодіяли носії протоєвропейських та давньосередземноморських антропологічних типів. Починаючи з І тис. до н.е., "неопонтійські" краніологічні варіанти були представлені серед іраномовних скіфо-сарматських племен, населення черняхівської культури, середньовічних аланів басейну Сіверського Дінця – носіїв т.зв. "салтівського" морфологічного компонента. Через них він ввійшов до антропологічного складу сіверян і полян, а згодом – українців Середньої Наддніпрянщини та Нижнього Подніпров'я. У південній зоні України фіксуються також сліди давнього кочівницького компонента, який був принесений сюди протоболгарами, кочівниками доби Київської Русі, окремими групами кримсько-татарської людності. 4) Незважаючи на наявність на теренах України локальних антропологічних варіантів (зон), відмінності між населенням усіх без винятку історико-географічних регіонів мають помірний характер, що свого часу дало підстави Ф.Вовку виділити "український", І.Раковському та С.Руденку – "альпо-адріяцький", В.Д.Дяченку – "центральноукраїнський", Т.І.Алексєєвій – "подніпровський" типи, які, за висновками цих фахівців, охоплюють більшість українців. Відсутність різких відмінностей між людністю різних регіонів України засвідчили також підсумки статистичного аналізу одонтологічних та дерматогліфічних даних. Усі обстежені системи ознак вказують на поступове посилення південноєвропеоїдного компонента з Півночі на Південний Захід, Південь і Південний Схід України. Що ж до загальної антропологічної оцінки українців – носіїв дніпровсько-карпатської групи антропологічних типів, – то вони займають проміжне положення між північними та південними європеоїдами, тяжіючи до останніх. 5) Загалом, в антропологічному складі українського народу знайшли відображення багатовекторні етногенетичні процеси, що мали місце на його етнічній території впродовж тисячоліть. У них брали участь різні за походженням морфологічні компоненти, витоки яких можна знайти далеко за межами України, а саме: в Центральній Європі, на Балканах, в Південній Балтії, на Північному Кавказі, в Поволжі, Приураллі, Середній Азії тощо. Сучасне населення України успадкувало фізичні риси населення доби Київської Русі і пізнього середньовіччя. За підсумками краніологічних досліджень, на рубежі І – ІІ тис. н.е. на етнічній території українського народу мешкали носії двох основних морфологічних варіантів: масивного, властивого древлянам, волинянам, тиверцям та уличам, та грацильнішого, притаманного полянам і сіверянам. Сучасна людність України споріднена з представниками обох варіантів: із першими їх ріднить ступінь виступання та будова носа, з другими – розміри обличчя (Т.І.Алексєєва). Дуже глибока лінія морфологічної спадкоємності, пов'язана з доліхокранним вузько- і низьколицим краніологічним типом, простежується в Середній Наддніпрянщині, а саме: племена тшинецько-комарівської культури доби пізньої бронзи скіфи лісостепової смуги населення черняхівської культури нащадки літописних полян сучасні українці. Це ж підтвердили підсумки антрополого-одонтологічних досліджень, за якими в цьому регіоні України, починаючи з енеолітичної доби, був широко розповсюджений середньоєвропейський тип, представлений серед племен ямної культури, населення скіфського часу, черняхівських племен, давньоруської людності, сучасних українців. Ще одна лінія спадкоємності за даними одонтології простежується в карпатській зоні: носії дунайсько-дністровського варіанту черняхівської культури давньоруська людність українці карпатської зони. 6) Отримані результати значно розширюють коло джерел, які можуть бути використані для висвітлення питань етногенезу і етнічної історії українського народу. 7) Проведене дослідження дозволило також намітити деякі основні напрями і перспективи подальших пошуків в царині етнічної антропології України, а саме: а) Створення узагальнених фотопортретів людності основних історико-етнографічних регіонів України (Полісся, Волині, Карпат, Поділля, Середньої Наддніпрянщини, Слобожанщини, Нижнього Подніпров'я тощо), етнографічних груп українського народу (поліщуків, гуцулів, бойків, лемків тощо) і національних меншин нашої держави на основі спеціальних методів, які широко застосовуються в антропологічній науці; б) Запровадження в практику польових досліджень збір даних з антропоестетики – нового перспективного напряму сучасної антропології, який поєднує в собі "власне антропологічні" і психологічні методи вивчення людських популяцій. в) Подальший збір і систематизація даних з краніології і одонтології пізньосередньовічної людності різних регіонів України, що сприятиме повнішому висвітленню питання про ступінь генетичної спадкоємності давнього та сучасного населення. У цьому плані перспективним є також антропологічне вивчення жителів тих населених пунктів, що мають давню історію і поблизу котрих розташовані давньоруські могильники, з яких походять досліджені краніологічні серії. г) Проведення додаткових антропологічних досліджень за широким комплексом ознак на Сумщини, Півночі Дніпропетровщини та в інших регіонах України, які до останнього часу не були охоплені ними або вивчені недостатньо. д) Висвітлення антропологічних аспектів етногенезу і етнічної історії тих етнічних груп, які здавна компактно проживають на території України, що вимагає залучення додаткових даних. |