В еволюції англо-німецьких відносин на африканському континенті на рубежі ХІХ - ХХ ст. вирізняється ряд етапів: 1) 1890-1894 рр. - встановлення кордонів Британської та Німецької Східної Африки; зближення держав як у колоніальних, так і в зовнішньополітичних питаннях; 2) 1895-1896 рр. – різке загострення англо-німецьких суперечностей, головним чином у Південній Африці. Ескалація колоніальної експансії з німецького сторони та намагання протистояти їй у будь-якому регіоні Африки - з англійської; 3) 1897-1898 рр. - відносна стабілізація процесу англо-німецького колоніального розмежування на африканському континенті; 4) 1899-1902 рр. - завершення англо-німецького територіального поділу на півдні Африки і на континенті в цілому; усвідомлення один одного як головного колоніального конкурента. Результати дослідження дають підстави стверджувати, що: - втрата Великобританією економічної світової першості спонукала її будь-що відстояти свою колоніальну імперію, в тому числі в Африці. Перехід Берліна до „світової політики” загострив англо-німецьку конкуренцію і розширив її масштаби від сфери змагань національних економік до сфери боротьби за геостратегічні інтереси; - на хід англо-німецьких переговорів щодо розмежування сфер впливу в Африці серйозний вплив мала громадська думка обох країн, оскільки широкі верстви населення не були готові сприйняти кроки до зближення держав. Це певною мірою обмежувало дипломатичні відомства у прийнятті політичних рішень. Якщо в Англії панувала думка, що британські колоніальні інтереси повсюди наштовхуються на протидію німців, то в Німеччині громадськість була переконана, що Великобританія, де це тільки є можливим, протидіє реалізації „світової політики” рейху; - головну стратегічну вартість для Англії в Африці мала безпека судноплавства через Суецький канал, тому майже всі територіальні розмежування на континенті оцінювалися англійцями з огляду на становище Єгипту. Німецька дипломатія неодноразово використовувала єгипетське питання для тиску на британський уряд, при нагоді шантажуючи його можливою відмовою у підтримці; - англо-німецьке суперництво на африканському континенті найгостріше виявилося в трансваальському питанні. Першочерговим завданням англійської дипломатії і колоніальної адміністрації було перешкодити розширенню Німецької Південно-Західної Африки на схід і завадити спробі об’єднання її з бурськими республіками Трансвааль та Оранжевою; - вітальна телеграма кайзера Вільгельма ІІ президенту Трансваалю П.Крюгеру з нагоди успішного відбиття рейду загону Джемсона надзвичайно загострила англо-німецькі відносини в Африці, посилила почуття взаємної антипатії у громадській думці обох країн; - у 1898 р. урядами Великобританії та Німеччини було здійснено чергову спробу домовитися про поділ сфер впливу в Африці за рахунок ослабленої португальської імперії. Боротьба німців за оволодіння Анголою розкривала їхню стратегію на африканському континенті – побудувати міст між Німецькою Південно-Західною Африкою та Камеруном. При існуванні грандіозного плану англійців – з’єднати свої володіння від Кейптауна до Каїра – це зайвий раз вказувало на розгортання жорсткої боротьби Великобританії та Німеччини за колонії на „чорному” континенті; - конкуренція в Африці та в інших регіонах світу підштовхувала правлячі кола Великобританії та Німеччини до гонки озброєнь, передусім до військово-морських змагань як засобу реалізації експансіоністської колоніальної політики; – незважаючи на підписання окремих угод щодо поділу сфер впливу, Англія та Німеччина на рубежі ХІХ – ХХ ст. залишалися гострими суперниками на африканському континенті. Боротьба за колонії в Африці між Великобританією і Німеччиною не переросла у збройний конфлікт, хоч антагонізм між ними стимулював формування ворожих військово-політичних блоків і розв’язання у подальшому Першої світової війни. |