Анотація до роботи:

Китаєва О.О. Аквакультура як чинник соціальної динаміки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2006.

Дисертація являє собою соціально-філософське дослідження аквакультури. Розглянуто науково-методологічні засади вивчення феномена аквакультури як рушійної сили соціальної активності особистості в умовах екологічної кризи.

Виявлено та проаналізовано категоріальний ряд, що відображає зміст аквакультури. З’ясовано сутність аквакультури та проаналізовано підходи до її осмислення в суспільствознавчій думці.

Аквакультура визначається як цілепокладаюча діяльність людини по пізнанню, освоєнню, перетворенню, впорядкуванню, охороні, раціональному і комплексному використанню такої складової природного середовища, як вода та водний ресурс і яка спрямована на відтворення, оновлення, організацію та трансформацію соціального буття відповідно до потреб, намірів, та ціннісних орієнтацій суб’єктів.

Здійснений нами аналіз сутності аквакультури та її ролі в якості чинника прискорення соціальної динаміки дозволяє говорити нам про актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, що проявляється у світоглядному, онтологічному, гносеологічному та аксіологічному аспектах.

1. Формування аквакультурної свідомості та аквакультури як способу практичного впливу людини на довкілля може дати позитивні наслідки за умови, коли їх базисом стане світоглядна свідомість, яку слід визначати як мотиваційно-спонукальну форму індивідуальної самосвідомості, що проявляється як відповідальна свідомість.

2. Аквакультура має розглядатись як первинна і вихідна форма практичної життєдіяльності суспільства, оскільки людина і суспільство започатковані в своєму зародженні і становленні завдяки водному середовищу. Суспільство стає на шлях суб’єктності завдяки агрокультурі, тобто використанню води для обробки землі з метою її свідомого використання як предмета і знаряддя праці. Вода, обробляючи землю, обробляє також і людину, яка стає продуктом культури.

3. Методологічною основою дослідження проблеми аквакультури як чинника соціальної динаміки потрібно обирати прадавній принцип “подібне творить подібне”, що дозволяє, по-перше, чітко витримати принцип моністичної послідовності в обгрунтуванні людини як “духовно-земноводної” істоти, по-друге, органічно поєднати світоглядні форми свідомості як єдині у своїй дії на її спосіб життя, по-третє, визначити основні складові аквакультурної свідомості людини як такі, що спрямовують матеріально-виробничу життєдіяльність людини і суспільства у природовідповідному руслі.

4. Онтологічний аспект визначався не лише в традиційному натурфілософському плані, коли констатується первинність якогось природного начала, але в тісній взаємодії з духовною сутністю світобудови, яку чітко і виразно презентує міфологічний світогляд, де людина походить з води не тільки і не стільки в суто натуралістичному контексті, скільки з її сущого, яким є водень і кисень як субстанційні засади буття.

5. Вода як суща основа світобудови завдяки релігійному світогляду набуває в житті людини сакрального значення і статусу. Хрещення святою водою не можна розуміти вульгарно-натуралістично: якщо окроплення живою водою діє благодатно на людський організм, людина просто забов’язана стати об’єктом активної пізнавально-пошукової діяльності, тоді вода органічно вольється в людину як свою власну духовну стихію.

6. Сутність аквакультурної свідомості розкриває також філософський світогляд. У дослідженні натурфілософські першостихії розглянуті в органічній взаємопов’язаності та взаємозалежності. Тріада “земля-вода-повітря”, в центрі якої вода, інтерпретується як єдине й одне моністичне начало, джерелом саморозвитку якого є вогонь (любов), що сама із себе народжує все розмаїття світобуття і світомислення.

7. Соціальне – це об’єктивна характеристика світобудови, про що свідчить визначення закону як зв’язків всього зі всім. Людина як мікрокосм об’єктивно з себе самої вимушена соціалізуватись засобами світопізнавального мислення, тому що соціальне закладене в ній як родова інтенція, оскільки динамізм, рухомість (рухливість) є спосіб існування буття, який підсилюється тільки на шляху активного цілеспрямованого пізнавально-пошукового мислення.

8. Глибоке розуміння внутрішніх основ водної стихії якісно підвищує не лише рівень самосвідомості, але й надає отриманим знанням статусу ідеї як найвищого способу пізнання та організації індивідуального буття, що складає світоглядний рівень свідомості, коли ідея мотивує поведінку відповідно до змісту знань.

9. Буденна простонародна свідомість, яка сформована на емпіричному життєвому досвіді, а не дослідному цілеспрямованому спростереженні, досить консервативна. Головним завданням у формуванні аквакультури, є виховання людини-громадянина як суб’єкта власних правових зобов’язань.

10. До факторів оптимізації аквакультурної свідомості потрібно віднести: створення програми формування аквакультури, залучаючи до її виконання родину, дошкільні навчально-освітні й виховні заклади; безперечне виконання основного педагогічного правила – “вихователь зобов’язаний бути вихованим”; відмова від монополізму у всьому, що стосується філософських підходів до вирішення проблем аквакультури.

Публікації автора:

Статті у фахових виданнях:

1. Китаєва О.О. Філософсько-правові проблеми відвернення забруднення навколишнього природного середовища // Нова парадигма: Альманах наукових праць. – Запоріжжя. – 2000. – Випуск 15. – С. 34-39.

2. Китаєва О.О. Еколого-правові проблеми відвернення забруднення морських вод України // Грані: Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. – Дніпропетровськ. – 2000. – №3 (11). – С. 108-112.

3. Китаєва О.О. Вплив природних ресурсів на розвиток українського суспільства // Нова парадигма: Альманах наукових праць. – Запоріжжя. – 2003. – Випуск 33. – С. 124-130.

4. Китаєва О.О. Аквакультура як чинник соціальної динаміки // Нова парадигма: Альманах наукових праць. – Київ. – 2004. – Випуск 38. – С. 45-51.

5. Китаєва О.О. Підходи до вивчення феномену аквакультури // Культурологічний вісник. Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя. – 2004. – Випуск 12. – С. 117-119.

Статті в інших виданнях:

6. Китаєва О.О. Міжнародно-правове регулювання питань забруднення Чорного моря (у контексті перевезень каспійських енергоносіїв) // Вісник університету внутрішніх справ. – Харків. – 1999. – №9. – С. 362-366.

7. Китаєва О.О. Правове регулювання відносин при транспортуванні каспійської нафти Чорним морем // Четверта міжрегіональна науково-практична конференція “Концепція формування законодавства України” (листопад 1999 року). – Запоріжжя, 2000. – С. 1-4.

8. Китаєва О.О. Правове регулювання відвернення забруднення морських вод з суден // Вісник університету внутрішніх справ. – Харків. – 2000. – №10. – С. 270-276.

9. Китаєва О.О. Теоретичні проблеми правового регулювання відвернення забруднення морських вод України з суден, кораблів та інших плавучих засобів // Матеріали засідань міжнародного “круглого столу”, присвяченого пам’яті професора К.Г. Федорова (12 травня 2000 року). – Запоріжжя, 2000. – С. 211-217.

10. Китаєва О.О. Правові форми регулювання відвернення забруднення морських вод України з суден // Вісник університету внутрішніх справ. – Харків. – 2000. – №11. – С. 313-316.

11. Китаєва О.О. Методологічні засади соціально-філософського аналізу проблеми аквакультури як чинника соціальної динаміки // Міжнародна науково-практична конференція “Методологія соціального пізнання: здобутки та проблеми” (2005 року). – Запоріжжя, 2005. – С. 66-67.