Лінгвістична оцінка як аксіологічна категорія реалізується за допомогою засобів різних рівнів мовної системи. При цьому розташування рівня в ієрархії системи перебуває в зворотній залежності від ступеня експліцитності вираження оцінного значення. Так, рівень морфеми або слова дозволяє чітко й однозначно інтерпретувати значення позитивної або негативної оцінки. З деяким спрощенням можна припустити однозначність на рівні словосполучення й речення, тобто у відносно ізольованому вживанні або при зануренні в мінімальний контекст
(як, наприклад, мінімальна питально-відповідна діалогічна єдність) оцінні одиниці мають єдине експліцитне значення. Залучені до дискурсу, ті ж одиниці з аксіологічним значенням набувають прагматичної неоднозначності, іноді зовсім іншого, відмінного від початкового значення, смислу, а процес інтерпретації таких смислів отримувачем інформації характеризується когнітивною складністю. Діалогічний дискурс відбиває процес мовленнєвої взаємодії комунікантів, кожен з яких у ході цієї взаємодії впливає на співрозмовника. Вербальний контакт, таким чином, обумовлюється не тільки мовними, але й позамовними – когнітивними, психологічними, соціальними, етнокультурними – чинниками. Мовленнєва взаємодія є наслідком численних взаємодетермінованих процесів, що породжують насамперед комунікативні інтенції, а потім – тактики й стратегії поведінки комунікантів. Аксіологічний аспект структури свідомості суб’єкта мовленнєвої діяльності обумовлює виникнення в його дискурсі аксіологічних стратегій, а також тактик як підпорядкованої частини стратегій, які, проте, можуть функціонувати й самостійно. Зв’язок засобів реалізації значення оцінки з дискурсивним тактико-стратегічним комплексом виявляється в існуванні дискурсивних засобів імплікування й транспонування оцінних значень. Імпліцитна та непряма оцінки є найбільш складними й цікавими феноменами з мовного і комунікативного поглядів. Імпліцитна оцінка є логіко-семантичною категорією й базується на імплікаціях і пресупозиціях. Непряма оцінка – категорія дискурсивно-прагматична, заснована на транспонованому вжитку прагматичних одиниць: мовленнєвих актів різних типів. Для правильної інтерпретації співрозмовниками в ході комунікації імпліцитної і непрямої оцінки необхідне дотримання таких умов: комуніканти повинні мати спільні фонові й контекстуальні знання, а також бути спроможними до виведення імплікатур висловлювання шляхом логічних операцій. Імпліцитним або непрямим може бути також і самооцінне значення, структура якого тотожна оцінній структурі з тією відмінністю, що суб’єкт і об’єкт оцінки в цьому випадку збігаються. Самооцінка як тип оцінного значення реалізується в дискурсі як окрема макростратегія самопрезентації або як частина іншої стратегії/тактики. При цьому спостерігається різниця у функціонуванні оцінного й самооцінного значення: позитивна оцінка представлена в основному актами компліменту, похвали, лестощів, замилування, схвалення та деякими іншими, які не несуть у собі ємного прагматичного потенціалу. Негативна оцінка реалізується в дискурсі у ролі окремих стратегій, тактик і мовленнєвих ходів, складає цілі оцінні комплекси і провокує різноманітні реакції з боку адресата. Часте імпліцитне й непряме вживання негативної оцінки, на відміну від позитивної, є об’єктивно й суб’єктивно детермінованим, тобто обумовленим комунікативними та соціальними нормами (постулати кооперативної взаємодії, правила ввічливості). Суб’єктивна детермінація полягає в особистісній мотивації мовленнєвої дії, наприклад, у прагненні до маніпулятивного впливу. У реалізації самооцінного значення спостерігаються інші принципи: по-перше, на відміну від оцінного, у сфері самооцінного значення обидва знаки оцінки є маркованими, тому що вираження позитивної самооцінки є соціально обмеженим, а отже, стимулюється винятковою необхідністю подібної дії мовця, що свідчить про присутність певних комунікативних тактик. По-друге, негативну самооцінку можна порівняти з “іллокутивним самогубством”: вважають, що людина не може негативно характеризувати себе без нагальної потреби. Ця потреба також породжує певний тактико-стратегічний комплекс. Таким чином, оцінне значення найбільш повно реалізується саме в спілкуванні, у діалогічному дискурсі. При цьому розгортання діалогічного дискурсу визначається упорядкованістю його компонентів, які є домінуючими складниками дискурсивної структури, тобто: оцінні інтенції адресанта, обрані ним аксіологічні тактики й стратегії, спосіб реалізації оцінного значення (об’єднує взаємодію різних типів і видів значення оцінки), реакція комуніканта на висловлене ставлення до себе та результат мовленнєвих дій адресанта. Цей комплекс стає складником трьох послідовно розташованих блоків аксіологічної структури дискурсу: передоцінного, оцінного та постоцінного. Виділення аксіологічної структури в діалогічному дискурсі робить можливим умовне виокремлення самостійного типу дискурсу – оцінного дискурсу. Ключовим критерієм для такої типологізації є наявність глобальної аксіологічної макростратегії мовця. Якщо ж така стратегія відсутня, а в межах аксіологічної структури функціонують оцінні тактики або стратегії, які не є аксіологічними макростратегіями, то йдеться про варіант оцінного дискурсу – оцінний субдискурс як складову дискурсу іншого типу. Здійснений у роботі аналіз оцінного значення в діалогічному дискурсі відкриває перспективи подальших досліджень оцінних та неоцінних мовних і комунікативних (стратегії й тактики) одиниць у дискурсі, а також дискурсивних особливостей різних типів аксіологічного значення. |
