1. У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми відповідності природних умов Лісостепу України, які цілком сприятливі для вирощування двох урожаїв кормових культур за рік у системах основна–проміжна культура. 2. При вирощуванні кормових культур у післяукісних та післяжнивних посівах спостерігається значне скорочення тривалості міжфазних періодів порівняно із звичайними весняними, що є результатом надлишку світла й тепла влітку. Внаслідок тимчасової нестачі вологи і зміни сонячної інсоляції відбуваються певні зміни морфологічної будови рослин. У них значно скорочується довжина міжвузлів і загальна висота, зменшується маса, але зростають облистяність та маса кореневої системи. Зміни морфологічної будови рослин впливають на хімічний склад: підвищується вміст азоту, калію та безазотистих екстрактивних речовин (БЕР), знижується вміст сирої клітковини; спостерігаються незначні зміни за вмістом сирого жиру, сирої золи та фосфору. Це сприяє поліпшенню якості корму, особливо при вирощуванні злакових сумішок з бобовими і капустяними, в яких вміст сирого протеїну досягає 160–220 г/кг сухої речовини проти 70–110 у чистих злакових посівах. 3. Зниження маси рослин післяукісних і післяжнивних культур неадекватне формуванню площі листкової поверхні, яка становила 43–53 тис. м2/га, а в окремих сумішках досягала 60–66 тис. м2/га, у зв’язку з чим показники фотосинтетичного потенціалу післяукісних посівів становили 2,5–3,2 млн м2/га, післяжнивних – 2,2–2,4 млн м2/га. 4. Коефіцієнт використання ФАР у озимих проміжних, післяжнивних і післяукісних посівах залежить від складу культур та способів їх вирощування і змінюється в діапазоні 0,98–2,08. Найвищий він був у озимих проміжних і післяжнивних посівах (1,68–2,08), найнижчий – у підсівних. Транспіраційні і гідротермічні коефіцієнти у післяукісних і післяжнивних посівів були на рівні основних і становили відповідно 317–570 і 1,14 – 1,37. Лише у озимих проміжних посівах ГТК сягав 1,19. Вміст вологи в шарах 0–40 і 0–100 см під час вегетації переважно становив 18 – 22% до абсолютно сухої маси ґрунту. 5. На відміну від водного, поживний режим ґрунту післяукісних і післяжнивних посівів порівняно з весняними був менш сприятливий, особливо на початку вегетації, коли вміст азоту (NO3) становив лише 12–16 мг/кг, калію – 6–7 мг на 100 г сухого ґрунту проти 40–60 і 14–16 мг під основними посівами. За вмістом фосфору (Р2О5) у ґрунті суттєвої різниці не було. 6. Одновидові озимі проміжні посіви суріпиці, ріпаку, жита, пшениці та змішані з ріпаком і викою забезпечують рівномірне в часі надходження зеленої маси. Їх урожайність, починаючи із суріпиці, зростає з 162 до 307 ц/га, вихід сухої речовини становить 24,3–70,8, сирого протеїну – 4,08–8,34 ц/га, ВЕ і ОЕ – 40,6–118,0 і 27,0–50,2 ГДж/га. Кращі результати були у варіантах вирощування кукурудзи з озимим ріпаком і соєю (320–376 ц/га зеленої маси; 78,7 ц сухих речовин, 10,62 ц/га сирого протеїну; 119,5–120,0 ГДж/га ВЕ і 89,6–90,0 ГДж/га ОЕ). Сумішка соняшнику з викою мала незначну перевагу за врожайністю зеленої маси, сухої речовини і ВЕ та значно поступалася за вмістом ОЕ (на 10 ГДж/га ОЕ). Післяукісні посіви після ранніх ярих та післяжнивні посіви мали відповідно на 14–17 і 30–35% нижчу продуктивність порівняно з післяукісними посівами після озимих проміжних культур. Це стосується також акумуляції ВЕ і ОЕ. Два укоси підсівної пажитниці багатоукісної за рівнем накопичення сухої речовини і енергії переважали післяжнивні посіви горохово-вівсяної сумішки. 7. Серед досліджуваних прийомів основного обробітку ґрунту під озимі проміжні, післяукісні та післяжнивні посіви перевагу мала звичайна полицева оранка на 18–20 см. Порівняно з поверхневим, плоскорізним і нульовим за такого обробітку поліпшувався поживний режим ґрунту, ріст рослин, зростала продуктивність посівів на 11–17%. У варіантах поверхневого обробітку та сівби в стерню польова схожість насіння підвищувалась (на 8–14%). 8. Біологічний потенціал продуктивності озимих проміжних, післяукісних, післяжнивних і підсівних культур значною мірою реалізується лише на відповідних фонах живлення, якими на цих посівах є N60-90Р60К60-90 і озимих проміжних – N105-150 P60K60. Під впливом добрив зростає урожайність, вихід сухої речовини, протеїну, краще акумулюється валова й обмінна енергія (ВЕ і ОЕ). У варіантах озимих проміжних відносні надлишки становили відповідно на 50,3; 50,9; 50,2; 50,0; 56%, післяукісних після озимих – 48,6; 44,0; 58,0; 44,0; 48,0%; післяукісних після ранніх ярих – 72,4; 64,9; 79,8; 65,0; 66,3%; післяжнивних – 45,6; 38,5; 52,2; 38,5; 45,0%; укосах підсівної пажитниці багатоукісної – 52,3; 48,8; 25,4; 48,9; 50,6%. 9. Післядії озимих проміжних післяукісних і післяжнивних посівів характеризується наступним: водний режим орного і метрового шарів ґрунту в системах проміжна –основна – наступна, або основна – проміжна – наступна культури для умов регіону досліджень є задовільним і сприятливим; поживний режим ґрунту, суттєво погіршується, що зумовлено додатковим виносом поживних речовин, особливо азоту (NО3), вміст якого перед сівбою наступної культури знижувався відповідно з 69,6–39,8 мг до 31,1–17,8 мг/кг сухого ґрунту на контролі; бобові – соя, люпин, вика мохната і яра, які висівалися в сумішці із злаковими культурами, сприяли поліпшенню азотного режиму в посівах наступної культури. 10. Проміжні культури покращують баланс органічної речовини в ґрунті на 59–85%, що сприяє зниженню його дефіциту: за азотом до – 38–27%, фосфором – 26–46 і калієм – до 34–36 проти відповідно 44–50; 40–50 і 50–54%, при вирощуванні лише основних посівів (кукурудзи на силос, озимої пшениці на зерно). 11. Залежно від добору культур проміжні посіви підвищували продуктивність на 15,5– 46,7%, вихід протеїну – на 31,2–77,2%. 12. Енергетичні коефіцієнти і коефіцієнти енергетичної ефективності (Ек і Кее) проміжних культур становили 4,4–5,7 і 3,0–4,0; у основних (післяукісних), після озимих проміжних 6,0–6,8 і 3,9–5,1; після ранніх ярих кормосумішок – 4,8–5,2 і 3,2–3,9; післяжнивних 3,9–4,5 і 2,6–3,0; підсівних посівах пажитниці багатоукісної, високі – 6,25; 3,5. 13. Енергетична ефективність кормових культур за варіантами основного обробітку суттєво не різнилися. Удобрення посівів, внаслідок високої енергоємності добрив дещо знижували показники Ек і Кее (на посівах озимих проміжних – до 3,3–3,6 і 2,3–2,4; післяукісних – до 4,2–4,4 і 2,6–2,7). Аналогічна залежність була у післяжнивних і підсівних посівах. 14. Найвищий умовно-чистий дохід забезпечує звичайна полицева оранка на 18–20 см. Чистий дохід на посівах озимих проміжних і основних (післяукісних) посівах після озимих зростав на 204–304 грн./га. Незначний прибуток від добрив був при вирощуванні післяукісних посівів після ранніх ярих і післяжнивних посівах. 15. Чистий дохід на посівах озимих проміжних і основних посівів після озимих зростав на 204–304 грн./га. Незначний прибуток від добрив був при вирощуванні післяукісних посівів після ранніх ярих і післяжнивних посівів. 16. Рівень рентабельності вирощування кормових культур коливався в посівах озимих проміжних від 137–230 (жито, пшениця, їх сумішки з ріпаком і викою мохнатою, тритикале) до 17–27, 62–86% (суріпиця, ріпак), післяукісних – від 175–200 (після озимих) до 112–151 (після ранніх ярих), післяжнивних –від 84 до 124%. Високою рентабельністю виділявся варіант вико-вівсяної сумішки з підсівом пажитниці багатоукісної (197%). Рентабельність значно знижувалася у варіантах вирощування озимих проміжних культур внаслідок підвищених доз добрив (з 329–210 до 168–70%). Відмічена також різниця рентабельності на 50–60% на основних (післяукісних) посівах після озимих на зелений корм. Висока рентабельність удобрення (189%) була при вирощуванні підсівної пажитниці багатоукісної на фоні добрив, а чистий прибуток був на 761 грн./га вищий порівняно з контролем. |