В дисертації наведено теоретичне обґрунтування та нове вирішення наукової проблеми, а саме: виділення як самостійного різновиду державно-правового примусу – адміністративного примусу в публічному праві України, визначення його поняття, сутності, особливостей, засад застосування, класифікаційного розподілу зовнішніх форм прояву. Основним завданням дослідження було вироблення на основі аналізу теоретичних засад, правового регулювання та практики застосування уповноваженими державними органами, а у деяких випадках і громадськими організаціями примусових заходів в адміністративному (позасудовому) порядку у різних сферах суспільного життя теорії адміністративного примусу в публічному праві України, визначення шляхів удосконалення відповідного законодавства та практики примусовозастосовчої діяльності. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Аналіз сучасної примусововстановчої та примусовозастосовчої діяльності в Україні дозволив зробити висновок про потребу пошуку нового критерію для розмежування державно-правового примусу на види. Таким критерієм можна обрати розподіл в залежності від правової сфери фіксації, а отже і виділення примусу у приватному та публічному праві із складовою останнього – адміністративним примусом. З’ясування сутності публічного права, аналіз критеріїв його відмежування від приватного й засад співвідношення з останнім, дозволили простежити генезис концепції “публічного права” у правовій науці із виділенням власного варіанту періодизації процесу, вперше обґрунтувати доцільність визнання публічного права як нормативного підґрунтя адміністративно-примусової діяльності, а комплексний аналіз його властивостей – сформулювати його визначення. Опрацювання різноманітних джерел дозволило вперше виділити систему публічного права України як нормативного підґрунтя адміністративного примусу, її складний, дворівневий характер – 1) галузево-правовий та галузево-законодавчий; 2) елементи “публічного” у приватному праві. При цьому у дисертаційному дослідженні доведено, що система публічного права України як нормативного підґрунтя адміністративного примусу є дещо звуженою по відношенню до загальної системи публічного права, оскільки, хоча і включає всі елементи останньої, однак при частковому змістовному наповненні кожного із них. Дисертантом вперше, з урахуванням сучасних трансформаційних державотворчих та правотворчих процесів, що відбуваються в Україні, обґрунтовується модифікація традиційного адміністративного примусу, засади застосування якого визначаються в адміністративному праві, у новий комплексний, поліструктурний різновид державно-правового примусу – адміністративний примус в публічному праві України. В той же час спростовується потреба дріб’язкової класифікації державно-правового примусу у сфері публічних відносин на види за умови, враховуючи відсутність підстав для їх виокремлення. Сутність адміністративного примусу в публічному праві України вперше з’ясовується на підставі комплексного аналізу всіх його ознак при одночасному порівнянні із суміжними правовими поняттями та іншими різновидами державно-правового примусу, і як результат – формулюється його визначення для використання у правовій доктрині та законодавстві. На думку дисертанта, цей інститут повинен мати джерелом спочатку спеціальний законодавчий акт, а потім окремий розділ кодифікованого нормативно-правового акту, який би визначив засади його застосування. Класифікаційний розподіл заходів адміністративного примусу в публічному праві України здійснено з урахуванням існуючих у правовій доктрині варіантів, доведено доцільність їх розмежування на групи у декілька етапів із використанням кількох критеріїв. Базовим варіантом дисертант визнає розподіл зовнішніх форм прояву адміністративного примусу в публічному праві України у три етапи з використанням трьох критеріїв: фактичних підстав застосування, безпосередньої мети та характеру дії заходу. Відповідно до цього виділено: заходи адміністративного примусу, пов’язані із правопорушеннями, які об’єднують заходи відповідальності та заходи припинення (власне заходи припинення та заходи адміністративно-процесуального примусу), і заходи, застосування яких не пов’язане із правопорушеннями, які об’єднують такі, що пов’язані із надзвичайними ситуаціями, та власне попереджувальні заходи. Потенціал адміністративного примусу в публічному праві України досліджується через розгляд його складових. Базисом адміністративного примусу в публічному праві України є адміністративний примус в адміністративному праві, як і адміністративне право – основою його нормативного підґрунтя. Дисертант простежує генезис дослідження адміністративного примусу у правовій науці, вперше аналізує потенціал адміністративного примусу в адміністративному праві України крізь призму детальної характеристики всіх його властивостей та зовнішніх форм прояву за умови класифікації останніх в залежності від юридико-фактичних підстав застосування та подальшою градацією у межах самих груп. Це дозволяє зробити акцент на специфіці ресурсу заходів кожної групи, уточнити їх назви, запропонувати розширені переліки заходів відповідних груп, порушити проблемні питання щодо застосування останніх та сформулювати, з урахуванням досвіду зарубіжних країн, пропозиції щодо удосконалення процесу доктринального дослідження та нормативної регламентації засад застосування адміністративного примусу в адміністративному праві України. Складовими публічного права України як нормативного підґрунтя адміністративного примусу в публічному праві України є, хоча й із урахуванням особливостей предмету та методу правового регулювання, і у дисертаційному дослідженні визнаються митне, фінансове, податкове, земельне, екологічне та інформаційне право. При цьому митне, фінансове, земельне та екологічне розглядаються на рівні галузей права, а податкове та інформаційне – інститутів права. Дисертантом доводиться, що примусові заходи, засади застосування яких в адміністративному порядку в межах адміністративного провадження визначені у вищезазначених складових публічного права України, наділені всім комплексом ознак, притаманних заходам адміністративного примусу в публічному праві України, хоча й із специфікою прояву деяких із них. Це дозволяє зробити висновок про те, що адміністративний примус у митному, фінансовому, податковому, земельному, екологічному та інформаційному праві є складовою адміністративного примусу в публічному праві України. У свою чергу, цей висновок дає можливість говорити про нагальну потребу надання офіційного статусу адміністративному примусу в митному, фінансовому, податковому, земельному, екологічному та інформаційному праві у законодавстві, остаточну визначеність його у правовій доктрині, уніфікацію термінологічного апарату, коригування переліків відповідних примусових заходів, класифікацію їх за вищезапропонованим для адміністративного примусу в публічному праві України варіантом, а також формулювання пропозицій щодо удосконалення чинного та перспективного законодавства. В дисертації сформульовано численні конкретні пропозиції щодо удосконалення практики застосування адміністративного примусу в публічному праві України, його складових. Їх може бути використано для підготовки та уточнення ряду законодавчих та підзаконних актів, зокрема, Законів України “Про міліцію”, “Про рекламу”, “Про радіочастотний ресурс України”, “Про державну податкову службу України”, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Земельного, Митного кодексів України, Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, а також перспективного законодавства: проектів Кодексу України про адміністративні проступки, Адміністративного процедурного кодексу України, Податкового кодексу України, Закону України “Про податковий контроль”, а також спеціального законодавчого акту “Про адміністративний примус в діяльності державних органів” тощо. Дисертантом, з використанням результатів дисертаційного дослідження було підготовлено і направлено до Верховної Ради України пропозиції до багатьох проектів законодавчих актів, в тому числі проектів Кодексу України про адміністративні проступки, Адміністративного процедурного кодексу України, Податкового кодексу України, Закону України “Про податковий контроль”. Загальним висновком дисертаційного дослідження є те, що в адміністративно-примусовій діяльності уповноважених державних органів, а у деяких випадках і громадських організацій у сфері публічних відносин накопичилося чимало проблем, обумовлених як недосконалістю нормативно-правового їх регулювання, так і невизначеністю, суперечливістю доктринальних положень щодо визначення, розподілу на види, потенціалу відповідного різновиду державно-правового примусу, засад його застосування, вирішення яких сприятиме запровадженню “партнерських відносин” особи і держави, раціональному використанню ресурсу адміністративного примусу в публічному праві України, захисту прав, свобод та інтересів особи, і в результаті – зміцненню законності та правопорядку в Україні. |
