В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць в різних галузях знань, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення правового регулювання та практичної реалізації адміністративно-правових засобів здійснення митної справи. Основні з них такі. Адміністративно-правові засоби здійснення митної справи концентровано можна визначити як сукупність встановлених нормами адміністративного права прийомів і способів, за допомогою яких держава впливає на проведення в життя митної політики. Серед адміністративно-правових засобів здійснення митної справи варто виділити два блоки. Перший з них – це засоби організації управління митною справою. Другий блок становлять адміністративно-правові методи управлінської діяльності митних органів. Правовий статус митних органів утворюють такі елементи як питання утворення органу, його призначення, завдання, функції, повноваження (обов’язки і права), відповідальність, форми та методи діяльності. Не всі ці питання в митному законодавстві знайшли достатнє закріплення, воно потребує значного удосконалення. Права службовців митних органів, на думку дисертанта, митним законодавством визначено дуже недосконало, в ньому слід значно ширше закріпити права цих службовців як представників державних органів, які здійснюють митну справу. Адміністративний примус як засіб здійснення митної справи – це застосування посадовими особами митних органів до осіб, які не перебувають у їх підпорядкуванні, незалежно від волі і бажання останніх передбачених митним законодавством заходів впливу морального, майнового, особистісного та іншого характеру з метою охорони суспільних відносин, що виникають у цій сфері державного управління, шляхом попередження і припинення правопорушень, покарання за їх вчинення. В митному законодавстві процедури провадження особистого огляду надмірно ускладнено. На думку дисертанта, в Митному кодексі доцільно передбачити можливість провадження особистого огляду без попереднього дозволу начальника митного органу чи особи, що його заміщує, з наступним їх повідомленням. В Митному кодексі (як чинному, так і новому) не передбачено право на оскарження здійснення особистого огляду, у зв’язку з цим Кодекс необхідно доповнити відповідними положеннями. Адміністративне затримання, як і особистий огляд, посадові особи митних органів можуть застосовувати тільки за рішенням начальника митного органу України чи особи, яка його заміщує. На думку дисертанта, таке ускладнення також є надмірним, в Митному кодексі доцільно передбачити можливість здійснення адміністративного затримання без попереднього дозволу начальника митного органу чи особи, що його заміщує, з наступним їх повідомленням. Адміністративна відповідальність за порушення митних правил в наш час регулюється переважно Митним кодексом, а в частині, не врегульованій ним, – відповідно до законів України, зокрема, КпАП. В новому Митному кодексі нічого не сказано про можливість використання норм КпАП, проте ряд питань врегульовано досить поверхово. Зокрема, загальні правила накладення адміністративних стягнень ним практично не визначено. Однак, це не означає, що ці правила не повинні використовуватися, адже інакше просто неможливо вирішити конкретну справу. Тому, на думку дисертанта, новий МК потребує уточнення, в ньому необхідно передбачити таку можливість. В більшості санкцій статей МК України конфіскація передбачається як альтернативне стягнення, тобто вона може і не застосовуватися. На думку дисертанта, рішення по справі про порушення митних правил може прийняти також і митний орган, він тільки не може застосувати конфіскацію. Тому в справах про порушення митних правил, за які конфіскація передбачається як альтернативне стягнення, слід встановити також і альтернативну підвідомчість. Тобто справа спочатку розглядається митним органом, який може застосувати до порушника штраф, прийняти рішення про припинення справи відповідно до закону. Якщо ж він вважає необхідним застосування до порушника конфіскації – передає справу до суду. В ст. 29 КпАП слушно було б, на думку дисертанта, встановити також обмеження на застосування конфіскації до посадових осіб, оскільки власниками відповідних предметів є не вони, а юридичні особи, яких вони представляють. Причому, ці юридичні особи можуть бути і державними підприємствами, тобто конфіскація в цих випадках взагалі неможлива, тому що зазначені предмети в цьому разі перебувають у державній власності, конфіскація якої є безглуздям. В Положенні про провадження в справах про порушення митних правил, затвердженому відомчим наказом, встановлено ряд правил, які не в усьому відповідають МК і КпАП України, причому, стосуються вони не тільки провадження, але і всього інституту адміністративної відповідальності за порушення митних правил. Зазначене Положення має бути приведено у відповідність до норм МК і КпАП України. |
