У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо з’ясування характеристики адміністративно-правових засад медичного забезпечення органів внутрішніх справ України та розробки науково-обґрунтованих рекомендацій для їх вдосконалення в умовах подальшого реформування вітчизняних органів внутрішніх справ і системи охорони здоров’я України. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Серед них найбільш суттєвими є такі: 1. Медичне забезпечення органів внутрішніх справ є важливим видом соціального забезпечення, що складається із системи організаційних та медичних заходів і полягає у гарантованих державою формах і способах надання медичної допомоги за тих чи інших обставин, що в повній мірі забезпечує реалізацію права на охорону здоров'я визначеному законодавством переліку осіб. Сутність цього виду забезпечення полягає в тому, що воно є різновидом внутрішньосистемної адміністративної діяльності, яка забезпечує належне функціонування цієї правоохоронної структури. Суспільна цінність медичного забезпечення органів внутрішніх справ має дуалістичне визначення, яке полягає в тому, що за допомогою його державно-управлінських засобів, по-перше, досягається необхідний рівень охорони здоров’я працівників органів внутрішніх справ і, по-друге, формуються відповідні умови для належного виконання завдань та функцій складових інституцій органів внутрішніх справ – міліції та внутрішніх військ МВС України. 2. Незважаючи на існування характерних відмінностей, спричинених насамперед різними суспільно-політичними формаціями та історичними періодами функціонування, результати аналізу характеристик виокремлених царсько-російського, радянського та пострадянського (сучасного) етапів становлення медичної служби МВС України дозволяють стверджувати про наявність певної наступності та спільних ознак між ними. Зокрема, це: відомчий характер медичного забезпечення органів внутрішніх справ, що зумовлює його адміністративно-правову регламентацію та гарантує достатньо широку організаційну й функціональну автономію відповідних служб і сприяє переважно успішному виконанню покладених на них завдань; інтегрованість до загальної системи охорони здоров’я і відчутна залежність від загальнодержавних політичних процесів, що мала як позитивний, так і негативний вплив на стан медичної служби МВС (наприклад, розширення мережі медичних закладів МВС за часів СРСР та їх недостатнє фінансування у теперішній час); перебування у періодичному стані реформування, який детермінується об’єктивно існуючими суспільними потребам. 3. Особливості адміністративно-правового регулювання відносин медичного забезпечення органів внутрішніх справ полягають у тому, що за допомогою адміністративно-правових норм відбувається нормативне закріплення: 1) засад державної політики у галузі охорони здоров’я; 2) організаційної конструкції як загальнодержавної системи охорони здоров’я, так і управлінської моделі медичного забезпечення органів внутрішніх справ; 3) безпосередньої реалізації завдань, функцій та форм діяльності лікувально-профілактичних закладів. 4. Державна політика у сфері охорони здоров'я – це зумовлена об’єктивними потребами суспільства та інтересами переважної більшості громадян і держави, законодавчо закріплена в нормах адміністративного права цілеспрямована діяльність держави щодо забезпечення повного, всебічного і своєчасного розв’язання нагальних проблем фізичного і психічного здоров'я українського суспільства і конкретної людини через ефективну й доступну мережу медичного обслуговування. 5. Під моделлю медичного забезпечення органів внутрішніх справ пропонується розуміти багаторівневу організаційну соціальну конструкцію, функціонування якої зумовлено подвійним підпорядкуванням – Міністерству внутрішніх справ та Міністерству охорони здоров'я України – і спрямоване на належне медичне забезпечення й реабілітацію працівників міліції, членів їхніх сімей та пенсіонерів МВС України. Така модель є невід’ємною складовою загальнодержавної управлінської конструкції охорони здоров’я України, оскільки вона фактично була успадкована від СРСР і її трьохрівневі складові працюють на засадах бюджетного фінансування. 6. За результатами проведеного аналізу основних функцій медичної служби МВС України (медичних підрозділів) запропоновано їх поділ на загальні та спеціальні функції. Першу групу складають: організація лікувально-профілактичних заходів; діяльність з психолого-психіатричного забезпечення; діяльність військово-лікарських комісій та проведення військово-лікарських експертиз; медичне забезпечення у спеціальних установах МВС; медичне забезпечення в закладах освіти системи МВС. Спеціальними функціями медичного забезпечення визначено: медичне забезпечення особового складу за умов надзвичайних ситуацій та масових заворушень; заходи, пов’язані з ліквідацією медичних наслідків Чорнобильської катастрофи; спеціальна діяльність (до неї пропонується віднести надання медичних послуг працівникам інших державних органів; відбір кандидатів до персоналу миротворчих місій; взаємодія з МОЗ України та МВС зарубіжних держав з медичних питань). Значна частина наведених функцій не є тотожними з функціональними напрямками роботи загальнодержавної системи охорони здоров’я, що не тільки підкреслює особливе призначення медичного забезпечення органів внутрішніх справ, а й виступає вагомим аргументом для його збереження й подальшого функціонування. 7. Основними формами діяльності лікувально-профілактичних закладів органів внутрішніх справ вважаються за своїм характером і наслідками правові, переважно зовнішні прояви функціонального змісту роботи зазначених вище закладів, спрямовані на надання своєчасних, висококваліфікованих та спеціалізованих медичних послуг стосовно профілактики захворювань, лікування, реабілітації та санітарно-епідеміологічного нагляду осіб, які перебувають на медичному обліку у закладах охорони здоров'я ОВС. На відміну від наведених раніше функцій, форми роботи медичних закладів органів внутрішніх справ та лікувально-профілактичних закладів загальнодержавної системи охорони здоров’я фактично є ідентичними, але суттєво різняться за сферами, масштабами дії, а також контингентом, що обслуговується. 8. Визначаючи заходи щодо вдосконалення медичного забезпечення органів внутрішніх справ, необхідно враховувати теперішні особливості його функціонування, що характеризуються: 1) існуванням тісних організаційних зв’язків із загальнодержавною системою охорони здоров'я та відомчою медициною України; 2) роботою в структурі виконавчої влади і фактичним подвійним підпорядкуванням – МВС та МОЗ України; 3) процесами реформування загальної моделі охорони здоров'я України, що тривають, невід’ємною структурною складовою якої можна вважати і відповідну конструкцію медичного забезпечення ОВС; 4) домінуючою адміністративно-правовою регламентацією діяльності. 9. Подальший розвиток системи медичного забезпечення ОВС можливий трьома шляхами: а) залишення діючої системи медичного забезпечення та реабілітації ОВС України з одночасним збільшенням фінансування; б) передача мережі відомчих лікувально-профілактичних закладів до підпорядкування МОЗ України, тобто фактична ліквідація відомчої медицини в ОВС; в) реорганізація діючої системи медичного забезпечення ОВС відповідно до сучасної світової практики, а саме поступовий перехід до бюджетно-страхової системи охорони здоров'я. Обґрунтовано, що найбільш прийнятним є третій варіант, оскільки поступовий перехід на страхову медицину покращить фінансування галузі та сприятиме підвищенню рівня медичного забезпечення і, як наслідок, – рівня соціального захисту працівників міліції. У цьому контексті найбільш актуальним залишається збереження інституту відомчої медицини в Україні, для чого на законодавчому рівні необхідно закріпити відповідне нормативне положення у розділі І “Основ законодавства України про охорону здоров'я”. Пропонується доповнити Закон України “Про міліцію” статтею 22-1 “Медичне страхування працівників міліції” такого змісту: “Працівники міліції підлягають обов’язковому медичному страхуванню на умовах та в порядку визначених чинним законодавством”. | 