У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження, формулюються рекомендації щодо їх наукового і практичного застосування для зміцнення громадського порядку в державі. Результати дослідження можна викласти у наступних концептуальних висновках: В сучасній юридичній літературі та чинному законодавстві не склалася єдина думка щодо поняття “громадський порядок”, що спричиняє певні труднощі у сфері охорони та забезпечення громадського порядку. Зокрема, відсутність загальновизнаного поняття “громадського порядку” в правовій науці викликає неадекватність у сфері законодавчого забезпечення протидії посяганням на громадський порядок (кримінальне та адміністративне законодавство по різному визначають об’єкт посягання на громадський порядок). Реалії сьогодення вимагають від юридичної науки виробити адекватне поняття “громадський порядок”, що матиме не лише важливе теоретичне значення, а й суттєве практичне значення. У зв’язку з цим дисертантом пропонується альтернативна класифікація видів громадського порядку: громадський порядок у широкому розумінні; громадський порядок у політико-правовому розумінні; громадський порядок у вузькому (поліцейському) розумінні:
громадський порядок у широкому розумінні – це вся система суспільних відносин, що склалися в даному суспільстві, тобто, це система урегульованих правовими та іншими соціальними нормами суспільних відносин, які складають режим життєдіяльності в державі, забезпечують недоторканність життя, здоров’я та гідності громадян, власності та умов, що склалися для нормальної діяльності установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян. В свою чергу, необхідність створення вказаного режиму життєдіяльності обумовила виникнення держави, а це, у свою чергу, викликало те, що важливим елементом громадського порядку в широкому розумінні виступає громадський порядок в політико-правовому розумінні, без якого неможливе упорядковане та системне життя людей в державі; громадський порядок у політико-правовму розумінні – це порядок, який встановлюється в державі самою державою, забезпечується і охороняється нею шляхом надання своїм громадянам широкого спектру прав та покладання обов’язків на державні органи по забезпеченню встановлених прав з метою всебічного задоволення інтересів громадян і суспільства та підтримки стабільності в державі. громадський порядок у вузькому, або поліцейському, розумінні визначається як морально-правовий стан суспільства, при якому компетентні органи виконавчої влади шляхом поліцейського нагляду забезпечують безпеку і правомірну поведінку громадян в громадських місцях, вільне використання ними своїх прав і свобод, а також упорядження громадських місць, яке сприяє трудовій діяльності та відпочинку громадян. Це не звужене поняття, а таке, що має об’ємний зміст і виступає у різних формах. Громадський порядок в поліцейському розумінні характеризується наступною сукупністю ознак:
громадський порядок встановлюється в громадських місцях, які є різними за призначенням та терміном використання; громадський порядок залежить від упорядкування громадських місць; громадський порядок залежить від правомірної та моральної поведінки громадян; громадський порядок – це морально-правовий стан суспільства, який характеризується ознаками міцності та стабільності. Дисертант приходить до висновку, що громадський порядок – це масштабна та всеохоплююча категорія, яка виступає як певна стійка система взаємопов’язаних і утворюючих цілісну єдність ознак-елементів, основу якої складають безпека та правомірна поведінка громадян в громадських місцях, громадський благоустрій, охорона громадського порядку спеціальними органами. Ці елементи громадського порядку є головними, суттєвими. Сутність громадського порядку полягає в елементах, що його складають:
зміст громадського порядку; засоби його регулювання; цілі встановлення громадського порядку. 4. Пропонується розрізняти наступні види поліцейських органів, тобто термін “поліція” може вживатися у двох значеннях: по-перше, поліція – це державний апарат, на обов’язки якого лягає основний тягар по охороні громадського порядку та правопорядку. Він являє собою універсальний апарат примусу і в більшості країн називається поліцією; по-друге, термін “поліція” є широким і компактним, таким, що об’єднує в одну систему всі наглядово-контрольні органи, які застосовують адміністративний примус та адміністративну юрисдикцію з метою охорони громадського порядку, тобто здійснюють поліцейську діяльність. Таким чином, “поліція” являє собою частину виконавчої влади, яка здійснює специфічне управління – охорону громадського порядку шляхом адміністративного нагляду. Значення поліції суто обслуговуюче: вона нічого не створює, а тільки охороняє існуюче шляхом спостереження, попередження і припинення. Поліцейська діяльність – це охоронна діяльність держави, яка має своїм предметом охорону громадського порядку, а також існуючі блага, особисті та майнові. Поліцейська діяльність має за мету охорону всіх форм громадського порядку і спрямована, в першу чергу, проти ексцесів в громадських місцях. Поліцейська діяльність як наглядово-примусова діяльність по наведенню порядку в громадських місцях – необхідний атрибут держави. Поняття “громадський порядок” виділяють вчені та законодавці в усіх країнах, що досліджувались, проте називається він по різному і має певні відмінності у змісті, що вкладається в це поняття. У Великобританії та Канаді – це королівський порядок, який по суті є державним порядком, тобто громадський порядок у широкому розумінні. У США – це публічний порядок, який визначає порядок у місцях загального користування, тобто є по суті громадський порядок у вузькому розумінні. У Франції – це спокій або добрий порядок, тобто стан справ у суспільстві, який служить попередженню та усуненню деяких обставин, які виходять за межі звичайних нормативних незручностей життя в суспільстві, наприклад, непомірний гамір, перешкоди при пересуванні, загрози нападу з боку осіб, які знаходяться в нетверезому стані, загрози спричинення тілесних ушкоджень та т.ін.
7. Вбачається необхідність єдиного законодавчого акту, який би регламентував громадський порядок та узгоджував між собою всі інші нормативні акти поліцейського характеру. Такий законодавчий акт можна назвати Загальним поліцейським кодексом України. В ньому для більш поступового переходу від кримінально-правових положень до адміністративно-правових можна було б відтворити ряд норм кримінального та кримінально-процесуального права. Поряд із розділом про органи, уповноважені здійснювати заходи прямого адміністративного примусу та адміністративну юрисдикцію, в кодексі слід спеціально виділити розділ: “Права, обов’язки та відповідальність громадян у сфері охорони громадського порядку”. Такий розділ буде сприяти наближенню положень Кодексу до потреб населення та встановленню більш тісних зв’язків між органами нагляду за громадським порядком і громадянами, надаватиме самому Кодексу, під кутом зору правових норм, що містяться в ньому, масштабність та цілісність. 8. Адміністративне право регулює суспільні відносини у двох сферах соціальної дійсності: управлінській та поліцейській. Тобто адміністративне право регламентує певні галузі державної діяльності та упорядковує відносини, які випливають із цієї діяльності. Управлінські відносини є одним з перших елементів структури суспільства, а соціальне управління, в свою чергу, не може бути відокремлене від соціального (громадського) порядку, на створення якого воно спрямоване. Таким чином, забезпечення громадського порядку вимагає не лише охорони, а й управління. Найпоширенішими суб’єктами адміністративно-правових відносин виступають виконавча влада в особі державного службовця, з одного боку, та громадянин – з іншого. І в сфері охорони громадського порядку виконавча влада створює керуючий вплив на громадянина шляхом спостереження, нагляду та контролю за його поведінкою, тобто виникають суспільні відносини між громадянами та органами виконавчої влади. Правовідносини, які виникають у сфері охорони громадського порядку реально називаються поліцейськими правовідносинами. Таким чином, проведене дослідження свідчить про реальне існування суспільних відносин, які виникають в сфері громадського порядку як між громадянами, так і між громадянами та державою. Поліцейське законодавство фактично існує з моменту виникнення та розвитку апарату держави, який був покликаний захищати державний устрій та здійснювати охорону громадського порядку в середині держави. На певному історичному етапі розвитку держави поліцейське право існувало легально в системі права, потім галузь поліцейського права було замінено галуззю адміністративного права. Проте на сучасному етапі побудови держави та розвитку національної системи права, адміністративне право не може охопити собою вимоги, які ставляться до регулювання поліцейських суспільних відносин. Реалії сьогодення вимагають створення підгалузі адміністративного права – поліцейського права. |
