У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження, тобто визначаються теоретичні засади забезпечення громадського порядку на місцевому рівні, формулюються рекомендації щодо щодо створення місцевої міліції в умовах розбудови правової держави. Результати дослідження можна викласти у наступних концептуальних висновках: 1. З появою поліції в Російській імперії на неї було покладено обов’язки по охороні населення від небезпеки і сприяння йому в досягненні забезпеченого і благополучного існування. На території Західноукраїнської Народної Республіки, після ліквідації австрійської жандармерії, на місцях на добровільних засадах почала теж формуватись «народна міліція». Часто вона обиралась на зборах або на вічах. Це була місцева «самодіяльність». Однак, оскільки державі треба було мати чітко організовані і дисципліновані органи охорони публічного порядку, то був створений «Корпус Української державної жандармерії». Народна міліція, де люди цього хотіли, продовжувала діяти. Таким чином, місцева поліція в царській Росії була організована в складі державної поліції. В революційній Росії місцева міліція в різних її формах діяла самостійно, до часу створення централізованих формувань. В ЗУНР вона спочатку була організована в сільській місцевості, і незалежно від створених державних органів продовжувала діяти. 2. Спочатку поліція була створена в містах, а згодом, в казенних і удільних маєтках була організована сільська поліція (земська поліція). Крім цього, за проханням землевласників, на приватні кошти, з дозволу губернатора, були засновані окремі поліцейські посади, сформовані команди пішої або кінної поліцейської варти, які підтримували порядок, спокій і безпеку в межах тих місцевостей, для яких охорона призначалась. Вони були зобов’язані виконувати законні вимоги власників по охороні їх маєтків. В той же час відносно відповідальності, призначення, звільнення зі служби ці чини і команди підпорядковувались встановленим для поліцейських чинів правилам. 3. При загальній недостатності грошових коштів у повітах, завданням поліцейської реформи, яка планувалась, полягало в залученні до поліцейської справи самої общини і її парафіяльного піклування, в постановці всього поліцейського устрою в органічний зв’язок з общинним і земським самоврядуванням та в створенні контрольних органів зі сторони держави. 4. Сутність муніципальної поліції полягає в тому, що вона створюється органами місцевого самоврядування і підзвітна їм, знаходячись у взаємодії з іншими міліцейськими структурами. Національна міліція повинна здійснювати по відношенню до муніципальних підрозділів міліції координаційні функції. Організаційного підпорядкування не повинно бути. Місцева ж міліція утворюється в складі органів внутрішніх справ, але фінансується з місцевого бюджету, а не державного. Не зважаючи на організаційно-правову самостійність муніципальної міліції, застосування і виконання загальнодержавного законодавства залишається її найважливішим обов’язком. 5. На основі аналізу порядку утворення і функціонування підрозділів вітчизняної місцевої міліції та поліції західних країн можна, на наш погляд, зробити слідуючи висновки: розподіл компетенції місцевої і національної поліції проводиться, як правило, в законодавчому порядку. Муніципальна поліція зобов’язана в своїй діяльності керуватися законами країни і постановами уряду. При цьому їй надаються широкі повноваження і самостійність по здійсненню заходів щодо охорони громадського порядку й профілактики правопорушень, в питаннях організаційно-штатного устрою й прийняття тактичних та управлінських рішень; призначення керівників муніципальної поліції проводиться місцевою владою, але, як правило, за згодою з центральними органами поліції; пріоритети в діяльності місцевої міліції виробляються на місцевому рівні. В разі, якщо місцеві поліцейські органи залучаються до виконання будь-яких загальнонаціональних пріоритетів або програм, вони одержують фінансові дотації з державного бюджету; зарахування особового складу до муніципальної поліції здійснюється на контрактній основі, оплата праці в різних юрисдикціях може бути різноманітною і залежить від виконання службових обов’язків та інших параметрів, які передбачені положеннями щодо проходження служби; основні вимоги до кадрів муніципальної поліції, як правило, співпадають з загальнонаціональними стандартами. Система підготовки є в більшості своїй єдиною і централізованою; стратегія забезпечення охорони порядку і безпеки, боротьби зі злочинністю на місцевому рівні в цілому ґрунтується на загальнонаціональних концепціях та рекомендаціях; ефективність діяльності муніципальної поліції як один із основних критеріїв включає так звану «ступінь задоволеності населення» діяльністю місцевого поліцейського органу та може відрізнятися від загальнонаціональних оцінок. 6. Розвитку тенденцій децентралізації й активності створення місцевої міліції сприяють і суттєві зрушення у концепціях поліцейської діяльності. Перш за все, вони пов’язані зі спробами перетворення поліції в орган соціального обслуговування населення, яке повинно проводитися з урахуванням інтересів і запитів громадян, що проживають на певній території. Потрібно розробити цільові програми і плани розвитку та введення у вищих закладах освіти нових спеціалізацій, серед яких передбачити і зв’язок органів внутрішніх справ з населенням та громадськими формуваннями. 7. Аналіз сформованої до кінця 90-х років нормативно-правової основи діяльності української міліції в цілому, і місцевої міліції зокрема, дозволяє виділити такі її особливості: По-перше, вкрай незначна питома вага закону законодавчого регулювання в її побудові і діяльності. Незважаючи на те, що діяльність місцевої міліції дуже специфічна, законодавство про неї у конкретному змісті цього слова відсутнє. По-друге, явно не визначена роль нормативних актів МВС України. Тим часом, багато законів відрізняються неповнотою, декларативністю, бланкетністю. По-третє, як не дивно, надмірність відомчої нормативно-правової бази в регулюванні діяльності міліції має тенденцію не до зниження, а навіть навпаки – до збільшення. По-четверте, незважаючи на великий обсяг відомчої нормативно-правової бази, мають місце істотні прогалини в регулюванні утворення та діяльності місцевої міліції. Велика частина відомчого матеріалу не кодифікована і не систематизована. Багато важливих, гострих життєвих питань стоять поза сферою будь-якого юридичного опосередкування. По-п’яте, слабка структурованість нормативно-правової основи діяльності міліції. Вона формувалася при відсутності цілісної, розрахованої на перспективу концепції. Нормативно-правові акти приймалися і приймаються в силу конкретної потреби, що виникає у процесі роботи. 8. Для виконання своїх функцій місцева міліція має права, встановленими Законом України «Про міліцію», Кодексом України про адміністративні правопорушення й іншими нормативними актами, що визначають компетенцію міліції. Організаційна структура місцевої міліції зумовлена покладеними на неї завданнями та переліком виконуваних функцій. Вона визначається, по-перше, характером виконуваних завдань і функцій, по-друге, національно-державним і адміністративно-територіальним розподілом країни. 9. В організаційній структурі місцевої міліції виділяють два види структурних підрозділів, органічно пов’язаних між собою цільовою спрямованістю і однорідним характером організаційно-правових форм діяльності. Перший вид включає апарати, що виконують переважно функції управління місцевою міліцією, тобто функції організації охорони громадського порядку і безпеки. Вони є складовою частиною УМВС областей. Другий вид – це стройові та спеціальні підрозділи, що знаходяться в оперативному або прямому підпорядкуванні відповідним органам внутрішніх справ і безпосередньо здійснюють функції з охорони громадського порядку і безпеки. 10. На нашу думку, на державному рівні повинен бути прийнятий закон «Про місцеву міліцію» з обліком викладених вище пропозицій. У даному законі повинне бути, насамперед, закріплене право, а не обов’язок прийняття відповідних законів на рівні держави, без якого-небудь обліку засобів і умов. При цьому органи місцевого самоврядування, як нам представляється, при створенні муніципальних органів охорони громадського порядку не повинні погоджувати це питання з органами державної влади, а створювані органи повинні цілком відповідати всім умовам і порядку їхнього формування, закріпленим на державному рівні. |
