У ході дисертаційного дослідження здійснено наукове узагальнення та запропоновано шляхи вирішення завдання державного рівня, що полягає у необхідності вдосконалення адміністративно-правового статусу державних службовців в Україні незалежно від напрямів їх професійної діяльності. Виявлено системні проблеми недосконалості чинного законодавства щодо адміністративно-правового статусу державного службовця та на основі позитивного вітчизняного та світового досвіду у досліджуваній сфері сформульовано авторські визначення, висновки та рекомендації. Запропоновано зміни і доповнення до чинного законодавства, спрямовані на більш ефективне правове закріплення елементів статусу державного службовця в Україні, зокрема: 1. Дано авторське визначення таких понять: - адміністративно-правове регулювання статусу державного службовця – це складний організаційний механізм, що передбачає застосування норм адміністративного права щодо реалізації статусу державного службовця в Україні; - адміністративно-правовий статус державного службовця - це визначений чинним законодавством перелік суб’єктивних прав, юридичних обов’язків, гарантій їх реалізації, а також обмежень, які у своїй сукупності забезпечують реалізацію державним службовцем повноважень у рамках функцій та завдань державної служби; функції державної служби – це основні напрями діяльності державних інституцій, спрямовані на виконання державою свого соціального призначення та реалізуються у безпосередній діяльності державних службовців; принципи державної служби – це основоположні ідеї, що відображають сутність, мету, завдання та функції державної служби і визначають спрямованість дій державного апарату та конкретного державного службовця; політична відповідальність державних службовців – це особливий вид соціальної відповідальності, що має чітко обумовлені юридичні наслідки та полягає у необхідності застосування до осіб, які вчинили порушення політичних, моральних, ідеологічних норм, процедури звільнення з посади; юридична відповідальність державного службовця – це деліктно-правові відносини, що виникають між державою та державним службовцем з приводу порушення останнім норм чинного законодавства, що обумовлюють необхідність для державного службовця перетерпіти обмеження особистісного, організаційного чи майнового характеру. 2. Удосконалено класифікацію принципів державної служби за критерієм відношення до тих об’єктів, стосовно яких спрямовуються зусилля державної служби та до структурних одиниць самої системи державної служби, згідно якої визначено внутрішньосистемні, зовнішньосистемні та комплексні принципи державної служби. 3. Обгрунтовано необхідність удосконалення чинного законодавства, зокрема: - недоцільність вимоги наявності вищої освіти при прийнятті на посади державних службовців третьої – сьомої категорій, передбачених статтею 25 Закону України «Про державну службу»; - з метою чіткого розмежування адміністративних та політичних посад у системі державної служби статтю 9 Закону України „Про державну службу” доповнити частиною 2 та викласти її у такій редакції: „Посади Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови Конституційного Суду України, Голови Верховного Суду України, Голів вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України відносяться до державних політичних посад, а особи, що їх обіймають, - за своїм правовим статусом є політичними діячами. Особливості правового статусу політичного діяча визначаються законом”; - з метою уніфікації підходу щодо кількості осіб патронатної служби того чи іншого політичного діяча статтю 9 Закону України „Про державну службу” доповнити частиною 3, виклавши її у наступній редакції: „Політичні діячі мають право самостійно добирати та приймати осіб на посади своїх помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів згідно з штатним розписом і категорією, що відповідає посаді (патронатна служба). Встановлюється наступна чисельність патронатних осіб: Президент України – 50 чоловік; Прем’єр-міністр України – 35 чоловік; члени Кабінету Міністрів України, Голова Конституційного Суду України, Голова Верховного Суду України, Голови вищих спеціалізованих судів України, Генеральний прокурор України – по 10 чоловік”; - з метою забезпечення стабільності і наступності у роботі апарату державного органу, сприяння покращенню роботи з працівниками центрального апарату міністерств, кадровим резервом, позитивного впливу на підвищення професіоналізму працівників міністерств ввести інститут державних секретарів. Вважаємо за доцільне частину 4 статті 9 Закону України „Про державну службу” викласти у такій редакції: „З метою здійснення безпосереднього керівництва апаратами міністерств призначити посади державних секретарів. Державний секретар є керівником державної служби в міністерстві. Правовий статус державних секретарів визначається Кабінетом Міністрів України”. 4. Досліджено сутність юридичної відповідальності державного службовця, яку необхідно сприймати як сукупність наступних складових: наявність факту вчинення правопорушення, тобто порушення правил поведінки, визначених у чинному законодавстві; присутність заходів державного примусу до тих державних службовців, які порушили норми права; наявність специфічних правових відносин, що складаються між правопорушником, який є державним службовцем, з однієї сторони, та державою, з іншої; процес реалізації санкції норми права, що визначає негативну реакцію держави на факт вчинення правопорушення. 5. Запропоновано класифікацію функцій державної служби за критерієм забезпечення прав людини, яка вміщує такі складові: правотворчі – створення норм права, приписи яких визначають, деталізують чи конкретизують права людини; правореалізуючі – забезпечення інститутом державної служби та безпосередньою діяльністю державних службовців можливостей для реалізації пересічними громадянами своїх прав, свобод та законних інтересів; правозастосовчі – прерогатива виключно органів державної влади, яка у даному контексті зводиться до застосування норм права; правоохоронні – полягають у діяльності, направленій на охорону прав людини відповідними структурами Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України та інших правоохоронних органів. 6. Критеріями оцінювання ефективності діяльності державних службовців визнано: компетентність; відповідність займаній посаді за результатами попередніх атестацій; законність дій державного службовця, зафіксована у підготовлених документах відповідно до вимог чинного законодавства, інших дій в межах посадових інструкцій, кількості оскаржених у суді дій і рішень державного службовця, чи державного органу, у якому він проходить службу та від імені якого він готував те чи інше рішення; оцінка з боку громадян, що перевіряється шляхом аналізу звернень громадян, відповідей на ці звернення, що здійснювалися безпосередньо державним службовцем, кількості повторних звернень за тими ж підставами, кількості скарг від громадян; кількість доручень, щодо яких службовцем був порушений термін їх виконання. 7. На основі позитивного досвіду модернізації державної служби у Великій Британії, Німеччині, Польщі, Російській Федерації, США та Франції запропоновано об’єктивізацію критеріїв просування на державній службі в Україні, з метою боротьби з корупцією в органах державної влади, а також загальнодержавної системи підготовки кадрів та формування кадрового резерву. Визначення теоретико-прикладних термінів і понять у сфері правового забезпечення статусу державного службовця, зміни та доповнення до чинного законодавства повинні сприяти удосконаленню правового забезпечення реалізації статусу державного службовця, підвищенню ефективності роботи державної служби в цілому та подальшому розвитку демократичних процесів щодо захисту прав людини і громадянина в Україні. | 