У висновках здобувач підкреслює, що Конституція України, визначивши обов’язком і головним завданням держави затвердження та забезпечення прав і свобод людини, суттєво змінила місце та значення суду в системі державних органів, поширила його юрисдикцію на всі правовідносини, які виникають у державі, і закріпила основні принципи судочинства за умов здійснення правосуддя незалежним судом. Особливо зросла значимість адміністративно-юрисдикційних повноважень суду, що обумовлено необхідністю забезпечення об'єктивного, обгрунтованого, визначеного законом розгляду адміністративних проступків, які набули найбільш розповсюдженого характеру (майже 20 мільйонів щороку). Дисертант констатує правильність напрямку нашого законодавства на розширення сфери адміністративно-юрисдикційної діяльності суду, виключення помилок при її здійсненні, які, на жаль, не можуть бути виправлені шляхом внесення окремих змін в чинне законодавство чи видання керівних пояснень Пленуму Верховного Суду України /що широко практикувалося раніше/ і з цього робить другий концептуальний висновок про те, що удосконалення правового регулювання адміністративно-юрисдикційних повноважень суду повинно здійснюватися в
межах судово-правової реформи, яка ставить головною метою створення в державі умов для верховенства права, законів та забезпечення реального захисту прав, свобод людини і громадянина.
Погоджуючись з необхідністю створення на рівні місцевих судів з окремою юрисдикцією адміністративних судів, що передбачено Конституцією України, проектом Закону “Про судоустрій України”, пошукувач пропонує надати адміністративним судам і адміністративно-юрисдикційні повноваження. Ставлячи під сумнів правильність положення ст. 287 КпАП про неможли-вість оскарження постанови суду /судді/ щодо накладення адміністративного стягнення, і підкреслюючи правильність позиції розробників нового Кодексу України про адміністративні правопорушення, які у ст. 656 проекту передбачили право оскарження такої постанови в апеляційний суд, пошукувачем у висновках ставиться запитання: який судовий орган має бути в ролі апеляційного, про що нічого не вказано у КпАП, і стосовно якого повинно бути вказано у Законі ''Про судоустрій України"? Пропонується, що скарги на постанови суду /судді/ у справах про адміністративні правопорушення могли б розглядати як апеляційні суди /на постанови місцевих судів/, так і вищі спеціалізовані суди і Верховний Суд України. Йдеться також про необхідність підвищення якості матеріальної і процесуальної частини адміністративно-деліктного законодавства; про поповнен-ня особливої частини проекту КпАП цілою групою складів проступків, які знаходяться не в КпАП, а в інших нормативних актах /Закон України “Про виключну /морську/ економічну зону” та ін./, але є складовою сфери адміністративно-юрисдикційної діяльності суду. До розділу КпАП України, присвяченого порядку розгляду судом справ про адміністративні проступки, необхідно долучити статті, якими регулювався би порядок подачі апеляцій на винесені судом постанови і статті, якими передбачалась би процедура їх розгляду. Пошукувачем висловлені думки стосовно визначення позицій щодо застосування заходів впливу на неповнолітніх, передбачених ст. 241 КпАП: чи розглядати їх як заходи стягнення , передбачені ст. 24 КпАП з усіма наслідками, які випливають звідси і які пов'язані з накладенням адміністративних стягнень, чи ставитися до них як до особливих заходів примусу, застосування яких не тягне за собою наслідків визнання нового проступку як повторного. Дисертант пропонує дотримуватися останнього підходу. З урахуванням специфіки такого провадження як розгляд судом справ про адміністративні проступки визначається за необхідне розробити і видати інструкцію з організації такого провадження. Йдеться також про недопустимість положення, коли суди незалежної України керуються у своїй адміністратив-но-юрисдикційній діяльності актами колишнього СРСР. Це стосується розгляду справ про дрібне хуліганство, про злісне непідкорення працівнику міліції чи дружиннику та ін./. У зв'язку з наведеним пропонується передбачити єдиний порядок судового провадження у справах про адміністративні правопорушення. Робиться також висновок, що поза увагою адміністративно-правової науки
залишились окремі питання, від вирішення яких певною мірою залежить рівень законопроектних робіт і підвищення ефективності адміністративно-юрисдикцій-ної діяльності суду стосовно: компетенції військових судів, осіб, які потрапляють до сфери їх адміністративно-юрисдикційної діяльності; процедури накладення на винного обов'язку відшкодувати майнову шкоду, заподіяну адміністративним проступком /ст. 40 КпАП/; співвідношення понять "адміністративна юстиція" та "адміністративна юрисдикція" і цілий ряд інших питань, які виникли в процесі роботи над дисертацією, але більш детально розглянути яких не було можливості у зв'язку з обмеженим обсягом дисертаційних досліджень.
Разом із тим ці обставини обумовили потребу загострити увагу вчених на необхідності вирішення цих питань правовою наукою в подальшому. |
